— Так, але я знайшов відповідь тільки тому…

Зедд зупинив його.

— Не має значення. Це несуттєво. Важливо, що ти зміг це зробити. Я зцілив тебе, виготовивши відвар з кореня, який знайшов в лісі. Чи важливо, що мені не склало особливих труднощів розшукати потрібний корінь? Хіба відвар подіяв б краще, якби я витратив більше часу і сил? Ні. Я знайшов корінь — ти видужав, от і все. Все інше нікого не цікавить. Так і для Шукача. Неважливо, як він знаходить відповідь. Важливо, що він її знаходить. Правил не існує. Уже зараз перед нами стоїть чимало питань, відповіді на які ти повинен знайти. Не знаю, як ти це зробиш, і мене це не турбує. Важливо, що зробиш. Ну а якщо ти вигукнеш: «О, це зовсім просто!» — тим краще. Тоді ми зекономимо багато часу.

— Які такі питання? — Насторожився Річард.

Зедд заусміхався, радісно блискаючи очима.

— Я дещо придумав, але спочатку ти повинен переправити нас через кордон.

— Ого! — Річард роздратовано запустив п'ятірню у волосся і невиразно пробурмотів щось собі під ніс. Потім із сумнівом глянув на Зедда. — Хто з нас Чарівник — ти чи я? Ти вже ходив в Серединні Землі, щоб повернути меч. І Келен за допомогою магії пройшла через кордон. А я взагалі нічого про ці кордони не знаю. Вам потрібна відповідь? Будь ласка! Ти Чарівник — Ось і переправи нас через кордон!

Зедд, не втрачаючи самовладання, похитав головою.

— Ні. Я сказав: через кордон, а не крізь нього. Як пройти крізь кордон, мені відомо, але такий шлях для нас закритий. Даркен Рал тільки цього і чекає. Спробуй ми пройти крізь кордон — і ми загинемо. Добре, якщо вб'ють одразу. А тому ми повинні потрапити в Серединні Землі, не проходячи крізь кордон. Це зовсім інша справа.

— Пробач, Зедд, але це неможливо. Я не знаю, як перейти на ту сторону. Навіть уявити собі не можу, як це зробити. Кордон — світ мертвих. Якщо пройти крізь нього не можна, значить, ми залишимося тут. Кордон для того і призначено, щоб перешкодити будь-кому робити те, про що ти тільки що просив. — Річард відчув себе слабким і безпорадним. На нього понадіялися, а він не здатний нічого придумати.

— Річард, ти занадто суворий до себе, — лагідно сказав Зедд. — Що ти зазвичай говориш, коли я питаю як треба вирішувати важкі завдання?

Річард знав, якої відповіді чекає від нього старий, але не хотів відповідати. Він відчував, що тільки сильніше затягне петлю на своїй шиї. Зедд спокійно чекав, злегка піднявши одну брову. Річард вивчав очима стільницю, колупаючи дошку нігтем.

— Думай не про завдання, а про рішення, — видавив він нарешті.

— А ти як зараз робиш? Ти зупинився на думці, що завдання нерозв'язне, і не хочеш шукати рішення.

Річард не ставив під сумнів правоту Зедда, але його хвилювали і інші проблеми.

— Зедд, боюся, я не підходжу на роль Шукача. Я нічого не знаю про Серединні Землі.

— Іноді надлишкові знання тільки заважають прийняти вірне рішення, — загадково промовив Чарівник.

Річард з шумом випустив з легень повітря.

— Я там ніколи не був, я заблукаю!

Келен поклала руку йому на плече.

— Не турбуйся — не заблукаєш. Я сходила всі Серединні Землі і знаю їх мабуть краще всіх. Знаю, де і які небезпеки нас підстерігають. Я буду твоїм провідником. Ти не заблукаєш — я обіцяю.

Річард не витримав погляду її зелених очей і знову втупився в стіл. Думка про те, що він може обдурити її очікування, викликала біль. Але він нічого не знав ні про магію, ні про Серединні Землі, ні де шукати шкатулки, ні як зупинити Даркена Рала. Він взагалі нічого не знав! А йому пропонують знайти спосіб, як потрапити в Серединні Землі, не проходячи крізь кордон! Отакої.

— Річард, ти, напевно, вважаєш, що з мого боку було не надто розумно покладати на тебе таку відповідальність. Але зрозумій, не я тебе обрав. Ти сам повів себе, як належить Шукачеві, а я лише назвав речі своїми іменами. Уже багато років, як я став Чарівником. Тобі важко зрозуміти, що це означає, але повір мені на слово: я досить досвідчений, щоб безпомилково розпізнати Шукача. — Зедд перехилився через стіл і взяв юнака за руку. Він спохмурнів. — Річард, Даркен Рал полює за тобою. Саме за тобою. Я можу припустити лише одне: знання, дароване Ралу магією Одена, відкрило йому, що саме тобі призначено стати Шукачем. Тому-то він і розшукує тебе. Покінчивши з тобою, він знищить навислу над ним загрозу.

Річард здивовано моргнув. Може, Зедд і правий, може, в цьому вся справа. А може, й ні. Адже Зедд не знає про таємну Книгу. Від такої великої кількості нових відомостей, здогадок і питань у Річарда розболілася голова. Він не міг більше сидіти без руху. Схопившись з лави, він почав крокувати взад-вперед, намагаючись привести думки в порядок. Зедд спокійно сидів, схрестивши руки на грудях. Келен сперлася об стіл. Обидва мовчки спостерігали, як юнак міряє кроками дворик.

Мерехтлива в ночі говорила: «Шукай відповідь, або загинеш». Але вона не сказала, що він повинен стати Шукачем. Чому б йому не продовжувати пошуки, як і раніше? Зрештою, він і без допомоги меча зумів обчислити Чарівника! Хоча це виявилося досить легко.

З іншого боку, що поганого, якщо він візьме меч? Чарівна зброя може виявитися корисною. Чи вправі він, знаючи, що може статися, відкидати яку б то не було допомогу? Адже меч — не більш ніж слухняне знаряддя в руках Шукача. Чому б не використовувати владу, даровану мечем, на благо? Зовсім не обов'язково йти до цілі будь-якими засобами, стаючи при цьому розбійником. Він може вдаватися до допомоги меча лише для того, щоб рятувати себе і своїх друзів. А більше нічого й не треба.

Але Річард розумів, що його стримує. Його лякали відчуття, викликані мечем в його душі. Його тривожило захоплення власною шаленою люттю, під владою якої він виявився, оголивши клинок. Меч пробудив дрімаючий в серці гнів. Подібного Річард ніколи не відчував. Але найстрашніше полягало в тому, що його заполонила свідомість власної правоти. Він не міг і не бажав миритися з думкою, ніби гнів може настільки заволодіти його суттю. Батько завжди говорив, що гнів — страшне зло. Саме гнів убив його матір. Річард завжди тримав свій гнів на запорі і не збирався випускати. Ні, мабуть, він обійдеться без меча. Так спокійніше.