— Урр-а-а! — захоплено загорлав Півчеревичок. Його недавнє невдоволення ніби вітром розвіяло.

— Я гадаю, треба починати, — рішуче сказав Муфтик і завів мотор. — Але видертися на вершечок сосни дуже важко, а надто мені, адже я змушений не знімати муфти.

— Авжеж, — кивнув Півчеревичок. — І найкраще це зробити рано-вранці, бо спекотного дня нам не захочеться добиратися до оселі білобокої злодійки.

Муфтик під’їхав машиною під сосну. Мохобородько вийшов і, розмахуючи чорнокоренем, відігнав пацюків на певну відстань. Услід за ним наважилися вийти Муфтик і Півчеревичок.

— Тепер ходімо! — бадьоро скомандував Півчеревичок. — Вперед, до нових висот!

І ось він уже спритно подерся по стовбуру, чіпляючись голими пальцями ніг за тріщини соснової кори.

— Як швидко може змінюватися становище! — похитав головою Муфтик. — Зовсім недавно Півчеревичок подумки ховав себе, а тепер ось дряпається у височінь, мов навіжений.

— Твоя черга, — урвав Муфтикові роздуми Мохобородько.

Але Муфтик раптом геть знітився.

— Річ у тім, що… боязно полишати машину без нагляду, — пояснив він. — Ще залізуть пацюки всередину.

— Гм, — замислився Мохобородько. І миттю знайшов порятунок:

— Ми залишимо біля фургончика чорнокорінь.

— Ти гадаєш?

— Авжеж! — Мохобородько був у захваті від свого щойно знайденого плану. — Чорнокорінь захистить машину від пацюків краще, ніж найпотаємніший замок.

Муфтик усе ще вагався, і Мохобородько додав:

— Латинська назва чорнокореня — Cynoglossum officinale.

Це й вирішило справу, тому що назва чорнокореня латиною справила на Муфтика глибоке враження.

— Пристаю, пристаю, — погодився він.

Мохобородько прилаштував чорнокорінь на капот і разом із Муфтиком поліз на сосну.

Півчеревичок уже досяг верховіття, а Муфтик і Мохобородько були ще тільки на півдорозі, коли нараз почули схвильований сорочий лемент.

— Вона повертається! — стривожився і Півчеревичок.

Із височини він краще бачив усе довкола і тому перший помітив білобоку, яка, мов випущена стріла, щодуху летіла до свого гнізда.

— Поспіши! — наказав Мохобородько.

— Полощи! — вигукнув Муфтик, який од хвилювання часто переплутував слова.

Півчеревичок, звісна річ, розумів, що захистити гніздо простіше, ніж захопити. Спробуй-но проникнути в нього, коли гострий сорочий дзьоб може щомиті клюнути тебе Б тім’я. Набагато легше не дати птахові підлетіти до гнізда.

Саме через це Півчеревичок прагнув устигнути на верхівку дерева раніше від сороки й приготуватися до захисту.

Одначе, схоже було, що й сорока збагнула ситуацію. Кожен помах крил із загрозливою швидкістю наближав її до гнізда.

— Хто кого? — сердито бурмотів під ніс Півчеревичок, підтягуючись на наступну гілку.

Коліна йому пекло пеком, долоні й ступні геть-чисто в живиці, а їжакуваті гілки без угаву хльоскали по обличчю.

Проте Півчеревичок ні на що не зважав: адже гніздо поруч. Нарешті! Останнє зусилля, і Півчеревичкова настирливість узяла гору — він став на краєчку гнізда. Двома секундами пізніше підлетіла сорока і з оглушливим джерготом закружляла навколо.

— Ох і моторний! — похвалив Мохобородько знизу.

— Ох і чорний! — вигукнув у свою чергу Муфтик, що сидів на гілці ще нижче.

На жаль, Півчеревичок не мав часу радіти своїм успіхам. Він добре розумів, що білобока кружляє навколо гнізда не задля годиться, а вичікує зручної миті, щоб кинутися на знавіснілого загарбника.

Півчеревичок швидко оглянув гніздо, щоб знайти замашну палицю чи закарлюку, якими зміг би провчити скрекотуху. І очам не повірив! Це, безперечно, сама доля послала йому цілком справну рогатку!

Півчеревичок блискавично схопив її і озирнувся у пошуках боєприпасів. Чудово: соснове віття аж гнулося од молоденьких зелених шишок.

Півчеревичок вибрав невеличку, але важкеньку смолисту шишку й зірвав її. Аби переконатися, що рогатка придатна, він відтягнув гуму — тугенька! Тепер сорока може нападати.

Знизу чулося Мохобородькове й Муфтикове кректання. Лізти їм було важкувато, бо Мохобородькові заважала борода, а Муфтикові — муфта.

— Що нового? — по хвилі гукнув Мохобородько.

— А медаль знайшов? — поцікавився у свою чергу Муфтик.

Але де вже було Півчеревичкові шукати свою медаль: усю увагу він зосередив на сороці, отож запитання друзів зосталися без відповіді. Він випростав ліву руку з рогаткою, а правою відтягнув гумову стрічку й пильнував за білобокою.