— Чого я від вас хочу, імперська громадянко Дасалман? — хижо вишкірився тіронієць. — Я хочу, щоб ваша Рада тут і зараз прийняла два конкретні рішення. Усього два. Перше з них: ви повинні надати моїм людям абсолютний — я наголошую, громадянко Дасалман, аб-со-лют-ний! — доступ до архівів компанії. Особливо мене цікавлять дослідницькі проекти вашої служби безпеки за останні тридцять років. Друге: ви не повинні у жодний спосіб чинити спротив арештові вашого компаньйона, імперського громадянина першої категорії Ормана Пандарвана Шайнара.

— Підлі виродки! Вам це так просто не минеться, — прокоментував Шайнар ультиматум Маркова.

— Але таке важливе рішення, комісаре, у винятковій компетенції розширеного складу Ради директорів, — Міла все ще намагалась грати роль впевненої в собі високородної леді. — При згоді не менш як двох третин від загального списку акціонерів ми цілком задовільнимо ваші вимоги, комісаре.

— Перед візитом сюди, громадянко, я уважно вивчив статут «Еттлі Касмік». В екстрених випадках він передбачає, що рішення з питань безпеки приймає одноосібно голова Ради директорів. Там так і зазначено: «одноосібно». Зараз маємо саме такий екстрений випадок. Від вас особисто, громадянко Дасалман, я чекаю активної співпраці. Ви з родини лідерів одного із найбільш впливових фінансово-політичних кланів колонії. Ви належите до тих, хто контролює цю компанію, й, за великим рахунком, усю вашу грьобану Альфу Альфу. Ваші теперішні й майбутні статки на вісімдесят відсотків залежать від замовлень імперського Флоту. То зробіть добру і патріотичну справу, переконайте он того впертого віслюка, — Марков кивнув на нерухомого, як статуя, Калауса, — співпрацювати з урядом. І всі претензії особисто до вас, громадянко, будуть забуті. Інакше я вважатиму, що ви також є активною учасницею терористичного заколоту. Я вважатиму, що ви, замість вдячності, плюнули в руку, яка дає вам гроші та владу. І тоді вам зроблять боляче. Дуже й дуже боляче.

— Це блеф, дешевий блеф, — пирхнув Шайнар. — Це створіння не насмілиться піддати тортурам доньку великого Вудро Дасалмана.

— Я не насмілюся? — Марков продублював мисленнєвий наказ кіборґові різким порухом пальців. — Цу. Вважайте, хлопчики й дівчатка, що ви мене таки дістали. Створінняна вас образилося.

«Павук» рушив до Міли, розгортаючи свої хапальні кінцівки. Донька Вудро Дасалмана заверещала і сповзла на підлогу, намагаючись ухилитися від маніпуляторів кіборґа.

— Припиніть, Марков, — Калаус відкрив очі. — Це ж дешеві трюки.

Кіборґ тим часом спритно схопив альфійку за зап'ястки, розвів її руки і підвів догори. Від цього розійшлась застібка блискучого плаття Міли, і всі побачили кольорове татуювання на її тілі у вигляді переплетених змій. Альфійка спробувала вдарити «павука» ногою, але той навіть не похитнувся. З його головного сегменту виповзла гнучка трубка-ін'єктор і неквапом попрямувала до шиї альфійки. На кінці трубки розгорнувся й блиснув сталлю вінчик із тонких і довгих голок. Розіп'ята кіборґом Міла перестала пручатися і з жахом дивилась, як наближається ін'єктор.

— Спочатку, — прокоментував дії «павука» Марков, — кіборґ введе до вашої кровоносної системи кілька тисяч наносканерів. Це ще не буде боляче. Сканери є елементами високоточного детектора брехні. Настільки досконалого і розумного детектора, що всі ваші спроби збрехати чи навіть про щось забути він одразу побачить і доповість мені… Не сіпайтеся, громадянко, не сіпайтеся… Це вам не допоможе. Ви лише зробите собі боляче… Так ось, коли ці маленькі уважні сканери вийдуть на визначені позиції у судинах вашого головного мозку, кіборґ почне вводити вам спеціальну сироватку, яка…

— Припини! — Калаус майже кричав.

— Допуск до архівів, старий цурукане! Негайно! — у тій самій тональності виставив вимогу Марков.

Голова Ради директорів раптом заспокоївся. Було видно, що він прийняв рішення. Зовсім рівним голосом Калаус промовив:

— Того, що тобі потрібно, у наших архівах немає.

— Невже, — найдовша з голок ін'єктора зупинилася за кілька міліметрів від шиї Міли. — Цікаво… А де ж, по-твоєму, те, що мені потрібно?

— Я знаю, тобі потрібні записи Тейсанболона. Вони не тут, вони на Нолі.

— Я тобі не вірю.

— А ти повір мені. Ти лише дарма витрачаєш час, Марков, розгрібаючи тутешнє старе сміття. Я володію повною інформацією щодо проекту «Дейман». Я його курував, я тестував і особисто відбирав клонів-телепатів. За контрактом, який ми підписали тоді з Тейсанболоном, він передав мені й тодішньому керівникові служби безпеки компанії Сен-Алену три готових вироби — двох клонок і одного клона. Передав без жодної супровідної документації. Так було домовлено. Всі свої таємниці клонороб залишав за собою.

— І тебе, старого хитрого щура, нічого не настрожило? Ні? Не вірю.

— Начхати мені на те, у що ти віриш… — Калаус звів погляд до вікна, за яким здіймалися приймальні вежі енергетичної станції. — Так, звісно, ми були попереджені, що майстер Тейсан співчуває ноланському підпіллю й навіть допомагає інсургентам грошима. Але нам були потрібні телепати для захисту від промислового шпіонажу. Від цього залежало виживання нашого бізнесу. А іншого такого майстра не було. Лише він міг виробляти клонів із сильними ментальними здібностями. Він був неперевершеним клоноробом. Найкращим з найкращих. І ми пішли на ризик.