<…> Перший президент Республіки відмінив імперську систему станових привілеїв і категорій громадянства. Була скасована дія імперських законів, що обмежували генетичні модифікації людського тіла (так звані «Великі закони Отців-Відновлювачів»). На Нолі почались масштабні експерименти в галузі генетичного вдосконалення людей з метою призвичаїти їх до життя в атмосферах інших світів. Нові серії ноланських клонів стали популярними у всіх світах, що різко збільшило експорт штучних людських організмів. Швидкий економічний розвиток Республіки забезпечив успіх її експансії у Секторі Кастора. До складу Республіки увійшли колонії Кідронія і Бальсана. Після цього змінилися устрій і назва держави. Депутати від Кідронії і Бальсани увійшли до складу Конґресу Федерації Ноли (338 рік) <…>

<…> Після оформлення Федерації в її юрисдикції опинилось практично 50 % видобутку рідкісних металів і мінералів, що вівся в зоні розселення людської раси. Торгівельна еліта Федерації почала стрімко збагачуватися, в руках її лідерів у середині четвертого століття ЕВ сконцентрувалися величезні фінансові і матеріальні ресурси, співставні з ресурсами кількох десятків світів Імперії, яка стрімко біднішала. Імперію роздирали війни між військовими кланами. За ініціативою політичних еліт Альфи Альфи і Аврелії, які найбільше потерпали від конкуренції з боку Федерації Ноли, Імперія проголосила Федерації війну. Уряд імператора Каоасара Другого [61] спрямував до Сектора Кастора Десятий флот під командуванням адмірала Гейса (346 рік ЕВ). У вирішальних битвах, які відбулись у кометному поясі Ніргарі і на П'ятдесят третьому лімесі, безпілотні фреґати Федерації завдали відчутних втрат Десятому флотові. Серед знищених крейсерів був і флагман Гейса «Маджид». Імперський уряд змушений був почати переговори. У 348 році Федерація встановила повний контроль над торгівельним трафіком у Секторах Кастора і Центавра. Сукупне населення Федерації досягло двохсот мільйонів. А в 351 році заявку на вступ до Федерації подала колонія Арпікран з населенням у сто п'ятдесят мільйонів. Декому здавалося, що історія галактичної Імперії наближається до завершення. <…>

<…> Але лідери Ноли допустилися політичної помилки. У конфлікті 356 року між військовими елітами Землі й Альфи Альфи ноланці підтримали альфійців. Всупереч їхнім сподіванням, перемога виявилась на боці адміралів Сонячної Системи. Уряд імператора Сіорана Шостого Відновлювача отримав формальний привід розірвати мирний договір 346 року і оголосити Федерації війну. Для відновлення влади Імперії у Секторі Кастора до складу Шостого флоту (який базувався в системі Проксіми Центавра) було введено додаткові кораблі важких класів. Командування флотом прийняв досвідчений Іріте Ойзеле. Він відмовився від тактики концентрації сил, яку застосовував свого часу Гейс, і почав здійснювати план «перекривання кисню» Федерації, перехоплюючи її транспортні кораблі на виходах з Темних Шляхів. Трафік у Секторі Центавра було зупинено <…>

<…> Ігі Шелтон, котрий змінив Іріте на посаді командувача Шостим флотом, продовжив виснажуючу «тиху війну» навколо зірок Центавра. Тим часом в орбітальних доках Піфії будувалися нові крейсери для імперських військових сил і негайно вводилися в дію. У 364 році Шелтону, який тоді вже мав майже двадцятикратну перевагу над супротивником, вдалося нав'язати адміралам Федерації згубну для них контактну битву. Імперські крейсери і лінкори під час бою майже повністю знищили ноланський флот. У битві загинула військова еліта Ноли. Шостий флот захопив танкери і ресурсні бази Федерації, отримав контроль над лімесами в районі Кастора. У війні настав переломний момент. У кінці 365 року Арпікран заявив про вихід з Федерації Ноли і відізвав свої фреґати. У 366 році Арпікран і Кідронія визнали над собою владу Нової Імперії. Через п'ять років Федерацію скасували. Економіка її планет опинилася на межі знищення, правлячі клани репресовані, депутати Конґресу, які голосували за війну на боці Альфи Альфи проти Землі, страчені. Невдовзі Нола знову стала керуючою планетою імперської провінції «Сектор Кастора», а великий адмірал Ігі Шелтон — її намісником <…>

Район підземного міста,

надра Каманійських гір,

планета Кідронія (4КВ67:3).

28 семпрарія 416 року Ери Відновлення

— Безпутні, безпутні, безпутні клони, — наспівував Гумм, перетягуючи пораненого аґента «Ягда» через широку підземну річку. — Мало, мало, мало вас, дурнів, вчили…

— Це ж куди ти мене тягнеш, товсточолий? — аґент важко дихав; заряд, випущений з кінетичної рушниці, роздробив йому руку і пошкодив реґенеруючі системи комбінезона. Медичні мікророботи з військової аптечки блокували біль і кровотечу, але пересуватися самостійно аґент не міг.

Йому остогидли підземні нори, і каміння тиснуло на його пошкоджений організм всією своєю товщею. Він відчував: зараз ранок, і в небі над Каманійськими горами визріває руде яблуко Абелари. Аґентові раптом до горлової судоми захотілося погрітись під променями сонця Кідронії, на вільному просторі без стін і склепінь. Але не тільки кам'яна товща пригнічувала його волю. Він майже фізично відчував близькість в'язкого і безжального підземного полум'я. Горнила планетарної мантії були поруч. Зовсім-зовсім близько, за останніми гранітними перемичками, у розпечених до вишневого світіння надрах, точилось важкими краплями рідкого базальту багряне вим'я глибинного вулканічного вогнища. І жар цього багряного вимені теж лягав на плечі «Ягдові».

— Тут, зовсім недалеко, є схованка, — втішив пораненого товариша клон. — Там великі запаси повітря і смачна вода. А ти нічого не кажи. Не треба витрачати сили.

— Залиш мене тут. Нас все одно впіймають.

— А я тобі кажу: не витрачай сили на дурні слова. У куполі ти теж думав, що нас упіймають. Згадав? А нас не впіймали. І тепер ми від них втечемо. Побачиш. З нами Велудуман!

Ім'я Держателя Склепіння немов додало Гуммові сил. Він підхопив «Ягда» і трьома стрибками подолав підземну річку. Від трясіння аґент втратив свідомість.

«Це добре, — вирішив Гумм. — Коли людина непритомна, їй треба менше повітря. А повітря у пошкодженому комбінезоні ніколи не буває забагато».

За плесом підземної річки промита нею печера химерно розгалужувалась. Клон упевнено обрав найлівіший з тунелів. Закинувши аґента собі на плечі, Гумм пройшов слизькими брилами до глибокого розлому, що прорізав базальтову підошву гір. Він пройшов розломом кількасот метрів, зупинився і прислухався. Це було особливе місце. Тут шум підземної річки було чути так чітко, немов вона текла поряд. Якби переслідувачі форсували річку, підземне відлуння донесло б до вух клона звуки їхнього руху. Гумм стишив дихання і стояв дуже довго. Якби він почув погоню, то їхньою долею стала б смерть у цьому розломі. Але шум річки залишився рівним і неспаплюженим.