Останнім часом Меґі думала, що вона давно розучилася червоніти; вона незмигно дивилася на Людді, й жодного разу навіть не зашарілася.

— А ви не могли б дізнатися, в який саме тиждень Люк куховаритиме? Якщо ж ви не зможете, то як це зробити?

— Та все буде в ажурі! — бадьоро відповів Людді. — Я неодмінно дізнаюся. Бо повсюдно маю багато нашорошених вух та завидющих очей.

У суботу підвечір Меґі приїхала до Інгема і влаштувалася в готелі, який видався їй більш респектабельним. Усі міста півночі Квінсленду мають по готелю на кожному розі в кожному кварталі. Залишивши свою невеличку валізку в номері, вона пройшла до похмурого фойє, щоб знайти там телефон. У місто на тренувальний матч приїхала команда гравців у регбі, й вони групками вешталися коридорами — напівголі, напідпитку, а забачивши Меґі, вітали її появу гучними привітаннями, поплескуючи її по спині та сідниці. Поки Меґі добралася до телефону, вона тремтіла від страху — вся ця авантюра здавалася їй суцільним кошмаром. Але, долаючи гамір та відвертаючи погляд від п’яних пик футболістів, вона примудрилася таки додзвонитися на ферму Брауна, де Люк рубав цукрову тростину, і попросила передати, що до Інгема приїхала його дружина і хоче з ним побачитися. Переляк на її обличчі змусив господаря готелю провести її до номера і почекати, поки Меґі замкнеться на ключ.

Прихилившись до одвірка, Меґі полегшено зітхнула й обм’якла. До їдальні вона піти не наважилася, хоча це означало бути голодною аж до повернення. На щастя, господар поселив її поряд із дамським туалетом, щоб вона, за потреби, мала змогу більш-менш спокійно пробиратися туди. Відчувши, що ледь тримається на ногах, Меґі дошкутильгала до ліжка, сіла, схиливши голову, й уставилась поглядом на свої тремтячі руки.

Всю дорогу думала вона про те, як найкраще зреалізувати задумане, і все її єство криком кричало: «Швидше, якомога швидше!» До переїзду в Хіммельхох їй ніколи не доводилося читати опису зваблення до статевої близькості, й навіть тепер, маючи на озброєнні кілька вичитаних переказів, вона не була впевнена в тому, що зробить це на практиці. Але вона мусила зробити це, бо знала, що коли почне говорити з Люком, увесь її план піде коту під хвіст. Бо в неї аж язик свербів сказати йому все, що вона про нього думала. Але це бажання повністю поглинало прагнення повернутися на Дрогеду, де син Ральфа буде у повній безпеці.

Тремтячи від страху в липкому солодкавому повітрі, вона зняла з себе одяг, лягла на ліжко і, заплющивши очі, спробувала не думати ні про що інше, окрім необхідності убезпечити Ральфову дитинку.

Коли Люк з’явився в готелі о дев’ятій вечора, регбісти йому не докучали: більшість із них уже лика не в’язали, а ті, що примудрялися триматися на ногах, були надто п’яні, щоб бачити далі своїх келихів із пивом.

Людді як у воду дивився: наприкінці своєї кухарської зміни відпочилий Люк бажав розважитися і випромінював доброзичливість. Коли молодший син Брауна приніс до бараку звістку від Меґі, він саме домивав посуд після вечері й планував поїхати велосипедом до Інгема, щоб разом із Арне та хлопцями влаштувати звичну суботню гулянку. Перспектива зустрітися з Меґі видалася йому привабливою альтернативою: після їхнього тижневого відпочинку в Атертоні він час від часу жадав її, попри фізичну виснаженість. Тільки страх перед розмовою на тему «Коли ж ми купимо власну домівку і заживемо, як люди?» утримувала його від того, щоб заскочити до Хіммельхоху, щоразу, коли йому доводилося бувати неподалік Данні. Але тепер вона сама до нього приїхала, і він був не проти провести з нею ніч у ліжку. Тому він нашвидкуруч домив тарілки, сів на велосипед і щосили крутив педалі близько милі; потім йому повезло — його підібрала вантажівка. Але коли його висадили разом із велосипедом за три квартали до готелю, де зупинилася Меґі, його ентузіазм помітно охолов: всі аптеки були зачинені, а при собі презервативів він не мав. Люк зупинився, витріщившись у вітрину на погризені міллю, розтріскані від спеки шоколадки та мертвих м’ясних мух, і знизав плечима. Що ж, можна ризикнути. Це буде лише раз, а якщо трапиться дитинча, то, дай Боже, щоб цього разу був хлопчик.

Меґі знервовано підстрибнула, зачувши, як він постукав у двері, встала з ліжка і, тупаючи босими ногами по підлозі, пішла до дверей.

— Хто там? — спитала вона.

— Люк, — почувся його голос.

Вона повернула ключ, прочинила двері й відступила убік, коли він поштовхом розчинив їх. Щойно він опинився у кімнаті, вона зачинила двері й вклякла, уставившись на нього. А він дивився на неї: на збільшені груди, кругліші та спокусливіші, аніж раніше, на соски, які після народження дитини з блідих стали темно-червоними. Якщо він потребував стимулу, то цей стимул був більш, ніж адекватним; Люк простягнув руки, підняв Меґі й поніс до ліжка.

Поки надворі було видно, вона й слова не промовила, хоча її дотик довів його до тремтливого бажання, якого він раніше й не знав. А тепер вона лежала, відсунувшись від нього, відсторонена і якась дивовижно далека.

Задоволений, він розпростерся, позіхнув і прокашлявся.

— І що ж привело тебе до Інгема, Меґ? — спитав він.

Вона повернула голову і широко розкритими очима, сповненими презирства, поглянула на нього.

— То що ж привело тебе до Інгема, Меґ? — знову спитав Люк.

Вона розтулила губи, усміхнулася.

— Я приїхала сказати тобі, що повертаюся на Дрогеду.

Він не повірив почутому, придивився до її обличчя і збагнув, що вона таки не жартує.

— Чому? — спитав він.

— Я казала тобі, що станеться, якщо ти не візьмеш мене до Сіднея, — пояснила Меґі.

Його ошелешення було щирим.

— Але ж Меґ! Чорт забирай, то було аж півтора роки тому! І ми були з тобою у відпустці! Чотири тижні в Атероні, які влетіли мені в копієчку! Після тої поїздки я не міг дозволити собі тебе ще й до Сіднея звозити!

— Після того ти був у Сіднеї аж двічі, й обидва рази без мене, — вперто наполягала вона. — Перший раз я ще можу зрозуміти, оскільки я ходила з Джастиною, але цього січня я аж ніяк не відмовилася б від поїздки до Сіднея.

— О, Господи!

— Який же ж ти скнара, Люку! — тихо мовила вона. — Ти отримав від мене двадцять тисяч фунтів, гроші, які по праву належать мені, та шкодуєш кільканадцять фунтів, щоб звозити мене до Сіднея. Мене нудить від тебе й твоїх грошей!

— Я до них навіть не доторкнувся, — сказав Люк, мало не плачучи. — Всі вони на місці, кожна копійчина, та ще й ті, що додалися.

— Авжеж. Лежать собі на банківському рахунку, як їм і належить. Ти й не збирався їх витрачати, еге ж? Ти що — молитися на них збираєшся, поклонятися, наче золотому тільцю? Люку, ти — жалюгідний скнара, і мусиш це визнати. Та ще й безпросвітний ідіот на додачу! Ти б до собак краще ставився, аніж ти ставишся до своєї дружини та доньки, ігноруючи і їхнє існування, і їхні потреби! Ти самовдоволений, марнославний та егоїстичний вилупок!

Пополотнілий, із тремтячими губами, Люк намагався знайти, що сказати; щоб Меґі отак накинулася на нього, особливо після такої казкової ночі… Це було наче смертельний укус прекрасного метелика. Несправедливість її звинувачень обурила його, але він не зміг придумати жодного аргументу, щоб переконати її у чистоті своїх помислів. Як і кожна жінка, Меґі бачила лише очевидне; вона не могла роздивитися його грандіозного і величного плану.