Питання про його роботу на пасовиськах не стояло взагалі, бо брати його не бажали там бачити, та він і сам не хотів вести життя, яким завжди гидував. Йому подобалося споглядати, як ростуть рослини, тож Фіона прилаштувала Френка на непильну роботу в фермерському саду — і дала йому спокій. Поступово чоловіки Клірі призвичаїлися до того, що Френк повернувся, поступово усвідомили, що загрози їхньому благополуччю, яку колись становив Френк, більше не існує.

Ніщо й ніколи не могло вплинути на те, що відчувала до нього їхня мати, ці почуття залишалися незмінними, незалежно від того, де він був — у тюрмі чи на фермі. Найважливішим було те, що, як їм здавалося, його присутність на Дрогеді робила Фіону щасливою. Френк не намагався втручатися в їхнє життя, для них він був таким, як і завжди, — не більше й не менше.

Однак Фіоні було мало радощів від того, що Френк повернувся додому, та й із якого дива могло бути інакше? Бачити його щодня було їй так само болісно й сумно, як і не бачити зовсім. Яке то страшне горе — дивитися на скалічене життя скаліченого чоловіка. Того, хто був її улюбленим сином і зазнав стільки болю, що їй і уявити важко.

Френк був із родиною близько півроку, коли одного дня Меґі увійшла до вітальні й застала там матір; та сиділа і дивилася у великі вікна на Френка, який підстригав на під’їзній алеї великий кущ троянд. Фіона повернула до неї голову, і щось у її спокійному обличчі змусило Меґі скинути руки і вхопитися за серце.

— Ой, мамо! — розпачливо мовила вона.

Фіона поглянула на неї, похитала головою і посміхнулася.

— Та все нормально, Меґі, — сказала вона. — Це не має значення.

— Якби ж то я могла хоч чим-небудь зарадити!

— Можеш. Живи, як жила раніше. Я вдячна тобі. Ти стала моєю спільницею.

— Так от, — сказала Джастина матері. — Я вирішила, чим буду займатися.

— А я гадала, що ти вже давно вирішила. Факультет мистецтв у Сіднейському університеті, хіба ні?

— О, та то я відволікала маневром, щоб створити у тебе фальшиве відчуття безпеки, поки я вибудовувала свої справжні плани. Але тепер, коли все вирішено, можу поділитися ними з тобою.

Меґі відірвала голову від свого заняття — вона формочками для печива вирізала із тіста ялинки: місіс Сміт захворіла, і вони підміняли її на кухні. Мати поглянула на дочку нетерплячим, роздратованим і безпорадним поглядом. Хіба ж можна хоч якось вплинути на таку людину, як Джастина? Навіть якби вона заявила, що завтра вирушає до Сіднея на курси повій, її не зупинити. Люба, страхітлива Джастина, цариця, сила безжалісна й невмолима, наче багатотонна вантажівка!

— Кажи, я вся — увага, — мовила Меґі й знову заходилася вирізати з тіста ялинки.

— Я вирішила стати акторкою.

— Ким?

— Акторкою.

— Господи милосердний! — Ялинки знову довелося облишити. — Послухай мене, Джастино, я не хочу обламувати тебе і псувати тобі настрій, не хочу ображати тебе, але невже ти гадаєш, що маєш… ну… відповідні фізичні дані для того, щоби стати акторкою?

— Ой, мамо, та що ти кажеш! — презирливо пирхнула Джастина. — Я збираюся стати не якоюсь там зіркою кіноекрану, а акторкою! Я не хочу вихляти стегнами, виставляти свої цицьки і надувати пухкі вологі губки! Я хочу грати на сцені. — Вона взялася накладати обрізані від жиру шматки яловичини в діжку для соління. — Я маю достатньо грошей для життя, коли навчатимуся на курсах, які я оберу, хіба ж ні?

— Так, маєш. Завдяки кардиналу де Брикасару.

— Тоді ми про все домовилися. Я вивчатиму акторське мистецтво в Альберта Джонса в театрі «Каллоден», і я вже написала листа до Королівської академії драматичного мистецтва в Лондоні з проханням внести мене до списку кандидатів.

— А ти впевнена, що добре подумала, Джассі?

— Абсолютно впевнена. Бо давно цього хотіла. — Поклавши останній шматок скривавленої яловичини в солоний розчин, Джастина грюкнула лядою діжки. — Ось так! Сподіваюся, що більше ніколи в житті я не побачу жодного шматка солонини!

Меґі подала їй деко з печивом.

— Постав оце в духовку, добре? На чотириста градусів. Мушу сказати, що я здивована. Взагалі-то, дівчатка, які хочуть стати актрисами, постійно грають якусь роль, когось із себе видаючи, а ти весь час грала лише одну роль — свою. Ти грала себе.

— Ой, мамо, знову ти за своє — плутаєш фільмових зірок з актрисами. Ти безнадійна, чесне слово.

— А хіба фільмові зірки не актриси?

— Так, але найнижчого ґатунку. Звісно, якщо вони спочатку не виступали на сцені. Тобто навіть Лоуренс Олів’є інколи знімається в фільмах.

На туалетному столику Джастини стояло фото Лоуренса Олів’є з його автографом; колись Меґі вважала це суто дівчачою закоханістю, хоча тоді подумки відмітила, що Джастина принаймні має непоганий смак. Бо зазвичай подруги, яких вона інколи привозила з собою додому на кілька днів, як найдорожчий скарб плекали фотографії Теба Гантера та Рорі Колхауна.

— Не розумію, — похитала головою Меґі. — Актриса!

Джастина стенула плечима.

— А де ж іще я зможу верещати, волати й завивати, як не на сцені? Мені не дозволялося цього робити ані тут, ані у школі, ані будь-де! А мені подобається волати, верещати й завивати, чорт забирай!