— Заходь до мене, коли буде настрій, чаю поп’ємо, — якось кинув він їй услід, заворожений отими загадковими блідими очима.

І Джастина прийшла, ретельно вибравши час, коли місіс Дівайн не нишпоритиме ревниво неподалік; і досить швидко навчилася давати відсіч нахабним наскокам Пітера. Роки, проведені на Дрогеді, верхова їзда та важка праця виробили в ній чималу фізичну силу, і вона без зайвої скромності й упередженості могла зацідити будь-кому по яйцях.

— Чорти б тебе забрали, Джастино! — охнув Пітер, витираючи сльози, що виступили від болю. — Здавайся, дівчино! Ти ж знаєш, що рано чи пізно доведеться втратити цноту! Тут тобі не вікторіанська Англія, тож і не думай, що збережеш її до заміжжя.

— А я й не збираюся зберігати її до заміжжя, — відказала Джастина, поправляючи плаття. — Ще не знаю, кому надати таку честь, от і все.

— Чи й не красуня знайшлася! Та на тебе навіть глянути страшно! — відрізав Пітер, бо дуже боліло.

— Ні, це не так. Можеш казати, що завгодно, Пітере. Словами ти мене не діймеш. До того ж є чимало чоловіків, які багато дадуть за зустріч із незайманкою.

— І багато жінок також! Лишень поглянь, що коїться в квартирі на першому поверсі.

— О, та знаю, знаю, — запевнила його Джастина.

Дівчата, що мешкали в цій квартирі, були лесбіянками, вони радо вітали її приїзд, але невдовзі переконалися, що вона не лише не зацікавилася, а й навіть не здивувалася. Спочатку вона не второпала, на що їй натякали, а коли дівчата сказали напрямки, вона лише байдуже стенула плечима. Після взаємного призвичаювання вона стала їхнім камертоном, резонатором, нейтральною повіреною особою, їхнім безпечним портом у всяку негоду; вона добилася, щоб Біллі випустили з тюрми під заставу, возила Боббі до шпиталю «Матер», щоб відкачати її після крововиливу в живіт — так вони побилися з Біллі; вона відмовлялася ставати на той чи інший бік, коли на горизонті маячили різні суб’єкти — Пет, Ел, Джорджі й Ронні. От яким небезпечним та невлаштованим буває життя на суцільних емоціях, зробила висновок Джастина. Чоловіки теж не подарунок, але принаймні мають одну родзинку — вони внутрішньо інакші.

Тож і в «Каллоден», і в Ботвелл-гарденс, і серед дівчат, яких вона знала ще з інтернатських часів у «Кінкоппалі», Джастина мала багато подруг і сама їм була доброю приятелькою. Вони довіряли їй свої біди та проблеми, а вона — ні, бо для цього в неї був Дейн, хоча ті нечисленні проблеми, існування котрих вона визнавала, не заважали їй жити. Подруг Джастини захоплювала її надзвичайна самодисципліна; у них складалося таке враження, oо вона змалечку привчала себе не дозволяти зовнішнім обставинам впливати на її життя. А найбільше всіх, хто вважався її другом чи подругою, цікавило ось яке питання: як, коли та з ким Джастина зрештою стане повноцінною жінкою. Та вона не поспішала.

Артур Лестрейндж найдовше затримався в трупі Альберта Джонса, спеціалізуючись на амплуа молодих героїв, хоча за рік до того, як в театрі «Каллоден» з’явилася Джастина, він із сумом попрощався зі своїм сорокаріччям. Він мав гарну фігуру, був надійним актором, який ніколи не підводив, а його правильне мужнє обличчя в обрамленні солом’яних кучерів завжди гарантовано зривало аплодисменти публіки. Впродовж першого року він не помічав Джастини, яка поводилася тихо, як мишка, і робила точнісінько те, що їй казали. Та коли її лікування від ластовиння завершилося, вона вже виділялася на тлі декорацій, а не зливалася з ними. Без ластовиння та з косметикою, яка затемнила її брови та вії, вона стала симпатичною елегантно-стриманою стильною дівчиною, наче фея з казки. Вона не мала ані звабливої краси Люка О’Ніла, ані материної витонченості. Фігура непогана, хоча й не вражаюча, зі схильністю до худоби. Вирізнялося лише яскраво-руде волосся. А на сцені вона перевтілювалася, ставала інакшою, змушувала глядачів повірити, що вона прекрасна, як Єлена з Трої, або страшна, як відьма.

Артур вперше помітив Джастину ще в період навчання, коли вона мала прочитати напам’ять уривок із роману Джозефа Конрада «Лорд Джим», користаючись різними акцентами. Вона зробила це надзвичайно добре, настільки добре, що Артур відчув збудження і захват Альберта Джонса і нарешті збагнув, чому Ел присвячував цій дівчині так багато часу. Виявилося, що вона — вроджена мімічна акторка, але більш того: Джастина надавала неповторного звучання кожному мовленому нею слову. А ще вона мала голос — справжній скарб для кожної актриси: низький, хрипкуватий, пронизливий.

Тож коли Артур побачив її з чашкою чаю в руці та з книжкою на колінах, він підійшов і сів поруч.

— А що ви читаєте?

Вона всміхнулася і підняла очі.

— Пруста.

— А він не здається вам нуднуватим?

— Пруст — нуднуватий? Та ні, якщо цікавитися плітками. А він саме цим і займається, ви ж знаєте. Жахливий старий пліткар, ось хто він такий.

У нього виникло неприємне відчуття, що вона ставиться до нього з інтелектуальною зверхністю, але він її вибачив. Звичайний радикалізм молодості.

— Я чув, як ви читали Конрада. Прекрасно.

— Дякую.

— Може, якось поп’ємо кави й обговоримо ваші плани на майбутнє?

— Можна й попити, якщо хочете, — відповіла вона і повернулася до Пруста.

Артур був радий, що запропонував каву, а не вечерю, бо дружина тримала його в чорному тілі, а вечеря передбачала таку міру вдячності, яку, як він побоювався, Джастина ще неготова виявити. Однак, він не забув про своє невимушене запрошення і повів її до маленького затишного кафе внизу Елізабет-стрит, де, як він небезпідставно сподівався, дружина і не подумає його шукати.