Очікуючи на призначення, він, звісно, сподівався на Сполучені Штати Америки, але згодом вирішив, що Австралія теж чудово підійде. Набагато менша за чисельністю населення, хоча й не за територією, Австралія була країною більш католицькою. На відміну від решти англомовного світу, бути католиком в Австралії не означало бути меншовартісним, не становило перешкоди для молодого амбітного політика, бізнесмена чи юриста. До того ж це була багата країна, вона щедро підтримувала Церкву.

Тому папський посланець міг не боятися, що поки він буде в Австралії, у Римі про нього встигнуть забути.

Окрім того, Вітторіо Скарбанца мав славу чоловіка проникливого та розумного, тому його очі, що поблискували над краєм позолоченої порцелянової чашки, були прикуті не до архієпископа Клуні Дарка, а до отця Ральфа де Брикасара, який невдовзі мав стати його особистим секретарем. Всі добре знали, що архієпископ ставився до цього священика з великою симпатією, але папський посланець розмірковував — а чи буде він сам ставитися до такого чоловіка з такою ж симпатією, як і архієпископ? Всі оці ірландсько-австралійські священики — такі високі й кремезні — перевищували його своїм зростом! Звертаючись до них, йому постійно доводилося задирати голову. Манери отця Ральфа щодо його нинішнього володаря були бездоганними: легкі, невимушені, шанобливі, але сповнені людяності та почуття гумору. Як же ж він пристосується до роботи з іншим начальником? Зазвичай секретарів папського посланця призначали з-поміж священиків-італійців, але у Ватикані до отця Ральфа де Брикасара ставилися з великим інтересом. Він не лише вирізнявся особистим багатством (всупереч поширеній думці, його церковне начальство не було уповноважене забрати його кошти, а отець Ральф не виявив бажання віддати їх добровільно), але й відзначився тим, що одноосібно забезпечив Церкві величезну суму грошей. Тому у Ватикані вирішили доручити папському посланцю взяти його до себе особистим секретарем, щоб придивитися до цього молодого чоловіка і скрупульозно розібратися, що той собою являє.

Одного дня Його Святості Папі Римському доведеться винагородити Австралійську Церкву кардинальською скуфією, але такий час іще не настав. Тому папський посланець мав досконально вивчити священиків у віковій групі отця де Брикасара, в якій останній був незаперечним лідером. Що ж, треба спробувати. Нехай отець де Брикасар проявить своє завзяття у змаганні з італійцем. Це буде цікаво. Але чому ж він такий високий! Ну хоча б трішечки був нижчий на зріст!

Вдячно сьорбаючи чай, отець Ральф був незвично мовчазний. Папський посланець помітив, що молодий священик з’їв лише маленький трикутничок бутерброда, обійшовши увагою решту делікатесів, зате спрагло випив аж чотири чашки чаю без цукру та молока. І справді, у досьє так і йшлося: у своїх життєвих потребах цей священик є винятково аскетичним, і єдиною його слабкістю є добрий (і надзвичайно швидкісний) автомобіль.

— Ви маєте французьке ім’я, отче, — тихо мовив Вітторіо Скарбанца, — але, наскільки я розумію, ви ірландець. Як так сталося? То ви все ж таки походите з французької родини?

Отець Ральф усміхнувся і похитав головою.

— Це норманське ім’я, ваша милість, дуже древнє і шановане. Я є прямим нащадком такого собі Ранульфа де Брикасара, який був бароном при дворі Вільгельма Завойовника. Тисяча шістдесят шостого року він приєднався до Вільгельма, щоб вторгнутися до Англії, і один із його синів захопив у Англії землю. У період правління норманських королів родина моїх предків процвітала, а згодом один із Брикасарів перетнув Ірландське море за часів Генріха Четвертого і облаштувався в англійській колонії Пель, яка перебувала під прямим англійським урядуванням. Коли Генріх Четвертий вивів англіканську церкву з-під влади Рима, ми зберегли віру Вільгельма, а це означало, що ми присягали на вірність Риму, а не Лондону. Та коли Кромвель організував Співдружність, ми назавжди втратили наші землі й титули. Своїх англійських фаворитів Карл винагороджував ірландськими землями. Тому, знаєте, ірландська ненависть до англійців має вагомі історичні підстави.

Однак ми, втративши статус і вагу в суспільстві, лишилися вірними Католицькій церкві та Риму. Мій старший брат є власником успішного кінного заводу в графстві Міт і плекає надію вивести переможця дербі або щорічних кінних перегонів «Гранд Нешнл». Я другий син у родині, й у нас завжди була традиція: другий син увійде в лоно Церкви, якщо матиме таке бажання. Знаєте, я надзвичайно пишаюся своїм прізвищем і своїм родоводом. Брикасари існують ось уже півтора тисячоліття.

«Як добре! — подумав папський посланець. — Древнє аристократичне ім’я і бездоганна репутація вірності Церкві, попри еміграцію та переслідування».

— А чому Ральф?

— Це скорочене від Ранульф, ваша милість.

— Зрозуміло.

— Я сумуватиму за вами, отче, — сказав архієпископ Клуні Дарк, накладаючи варення та збиті вершки на коржик і відправляючи його увесь до рота.

Отець Ральф розсміявся.

— Ви ставите мене перед дилемою, ваша милість! Я сиджу між своїм попереднім та новим господарями, і якщо я дам відповідь, щоб зробити приємність одному, я неодмінно зроблю неприємність другому. Але я можу висловитися так: я сумуватиму за вашою милістю, але прагнутиму служити вашій милості.

«Добре сказано, — подумав архієпископ ді Контіні-Верчезе. — Дипломатична відповідь». У нього складалося враження, що йому буде комфортно працювати з таким секретарем. Але надто вже він вродливий, із такими витонченими рисами обличчя, вражаючим кольором шкіри, з прекрасною фігурою…

Отець Ральф знову занурився у мовчанку, уставившись поглядом на чайний стіл, але не бачачи його. Перед його очима стояв молодий священик, якому він щойно виголосив сувору догану: зболений вираз обличчя, коли той здогадався, що йому навіть не дадуть попрощатися з його дівчиною. Господи милосердний, а якби на його місці був він, а на місці тієї дівчини — Меґі? Якщо виявляти обережність, то певний час можна уникати розголосу і неминучого покарання; можна уникати неприємних наслідків і постійно, якщо спілкуватися з обмеженим колом жінок під час щорічної відпустки десь далеко від своєї парафії. Але як тільки в житті священика з’явиться серйозне кохання до однієї жінки, то про це неодмінно дізнається і широка публіка, і церковне начальство.

Бували моменти, коли, лише ставши навколішки на мармурову підлогу каплиці й довівши себе до стану болісного заціпеніння, він ледь стримував бажання заскочити до першого підходящого потяга і податися назад — до Джилі та Дрогеди. Він запевняв себе, що є лише жертвою самотності, що йому бракує людської приязні та симпатії, які він знав на Дрогеді. Він намагався запевнити себе, що нічого не змінилося, коли він піддався скороминущій слабкості й відповів на поцілунок Меґі; що його любов до неї і досі перебуває у царині приємних фантазій, що вона не перейшла до іншого світу, котрому притаманна бентежна цілісність і повнота, яких бракувало попереднім фантазіям. Отець Ральф не міг зізнатися самому собі в тім, що у його ставленні до Меґі відбулися зміни, і далі уявляв її маленькою дівчинкою, відсікаючи видіння, які суперечили усталеному уявленню.