При думці про Келен Річард відчув укол болю і провини за те, що зовсім закинув її пошуки. Як він міг дозволити іншим турботам відволікти себе? Хіба могло бути щось більш важливе? Він постійно змушував себе не думати про видіння, викликане Шотою. Могло здатися, що він закинув свою найважливішу справу, відволікаючись на останні події. Але ж насправді це не так! У нього не було вибору, проте тепер він повернеться в Замок і продовжить пошуки.

Навіть займаючись іншими справами, він не переставав думати про неї. Або не залишав спроб здогадатися, куди ж Сестра Юлія могла відвести Келен. Куди могли податися Сестри, заволодівши, принаймні, двома скриньками? Який у них план? Якби він зміг відповісти на ці питання, тоді, ймовірно, зміг би відправитися услід за ними.

І ще одне приходило йому в голову. Щоб відкрити правильно шкатулки Одена, їм потрібна «Книга Зниклих Тіней». Так що, можливо, вони самі знайдуть його, якщо він затримається в одному місці достатньо довго. Адже книга існує тільки в його пам'яті. Якщо, втім, вони не готові були ризикнути своїм майбутнім безсмертям. Але в цьому Річард сильно сумнівався. Їм необхідний ключ до розгадки — а такий ключ був тільки у нього. Келен була частиною цього плану, але все одно, їм потрібно було те, чим володів один лише Річард.

Єдиним способом знайти Келен, який він зміг придумати, було вивчити все, що можна про заклинання Вогняного Ланцюга та шкатулки Одена. Можливо тоді він розгадає плани Сестер. Книги необхідні для такого дослідження, так само як і люди, які найкраще розуміли ці книги і мали найбільший досвід в таких питаннях, знаходилися в Замку. Значить, йому необхідно було повернутися в Замок.

Річард зустрів чекаючий погляд генерала.

— На жаль, поки що ні. Ми все ще шукаємо її, але дякую вам за турботу.

Ніхто, крім Річарда, навіть не пам'ятав її. Не пам'ятав її посмішку, світло душі, сяюче в її зелених очах. Часом Келен навіть йому здавалася нереальною. Вона була, немов неможливий образ, всього лише смутний спогад, втілення його найгарячіших мрій. І він чудово розумів, як важко доводилося його близьким у цій ситуації.

— Сумно це чути, лорд Рал. — Генерал обвів поглядом юрби людей, які рухалися по коридору. — Сподіваюся, цього разу вас привели сюди не чергові неприємності?

Настала черга Річарда зітхнути.

— У деякому роді, так і є.

— Армія Імперського Ордена продовжує наступ на Д'хару? — припустив генерал.

Річард кивнув.

— Боюсь, що так. Новини такі, генерал — я віддав нашим військам наказ не вступати в бій з армією Джегана. У нас надто мало людей, щоб мати хоча б невеликий шанс на перемогу. Це буде просто безглузда різанина, а Джеган все одно отримає весь Новий Світ цілком.

Генерал Трімак пошкріб білий шрам, що виділявся на обвітреному лиці.

— Лорд Рал, а який ще може бути у нас вибір, крім зустрічі з ворогом у відкритому бою?

У його простих спокійних словах була і обережність, народжена досвідом, і надія, що балансує на межі відчаю.

— Я відправив наші війська спустошувати Старий Світ. — Річард пильно подивився на генерала. — Орден хотів війни — я маю намір вбити це бажання йому в горлянку і подивитися, як він подавиться ним до смерті!

Від вражаючої новини у деяких солдатів роти розкрилися самі собою. Навіть їхній командир, генерал Трімак, на мить здивовано витріщив очі, задумливо потираючи пальцями шрам. Нарешті, пустотливий погляд генерала показав, що, незважаючи на його перше здивування, ідея йому сподобалася.

— Гадаю, це означає, що тримати негідників за межами Палацу доведеться Внутрішній Гвардії?

Річард відмітив його твердий погляд.

— Думаєте, ви з цим справитеся?

Генерал криво посміхнувся.

— Лорд Рал, мої скромні уміння навряд чи погіршать оборону палацу. Ваші предки побудували палац саме так, щоб запобігти його захопленню. — Він вказав на потужні колони, стіни і лоджії навколо них. — Крім звичайних укріплень, в цьому місці діють сили, які роблять слабкими ворогів, що володіють даром.

Річард знав, що палац був побудований у формі заклинання, що збільшує в ньому сили будь-якого Рала і послабляє інших чарівників. Весь палац цілком представляв собою єдиний символ. В деякій мірі, Річард розумів його форму і основне значення. Він міг прочитати характерний візерунок сили в його структурі.

На жаль, це ж закляття послаблювало і тих обдарованих, хто був на його стороні. Таких, як Верна. Допомога Верни і Сестер дуже потрібна для захисту палацу, але вплив заклинання ускладнить їй завдання. Рівновагу вносило, на його думку, лише те, що і атакуючі зіткнуться з тією ж проблемою, так що, у них не буде переваги перед Верною і її Сестрами. У Річарда не було вибору, окрім як розраховувати на те, що Верна зробить все можливе.