— Лорд Рал, я знайшла записи про Сховища. Там сказано, що деякі з них відзначені ім'ям лорда Рала, про яке йдеться в пророцтвах.

Річард зупинився.

— Ти хочеш сказати, що на могильних каменях написане ім'я Рала?

Бердіна підкинула брови.

— Саме. Там так і кажуть «томи, збережені під кістками». З пророцтв відомо, що майбутньому лорду Ралу будуть потрібні ці книги, так що, принаймні, в одному місці, про яке я знайшла згадку, могила повинна бути відзначена його ім'ям.

— У Каска.

Бердіна клацнула пальцями.

— Точно. Саме так воно і називається. Звідки ви дізналися?

— Я вже був там. І бачив на плиті своє ім'я. На великому надгробному пам'ятнику.

— Ви там були? Навіщо? Що ви там шукали? І що знайшли?

— Я знайшов книгу «Вогняний Ланцюг», і вона допомогла мені зрозуміти те, що сталося з моєю дружиною.

Бердіна подивилася на Кару і Ніккі і тільки потім — на Річарда.

— До мене доходили чутки про те, що у вас є дружина, але думала, що це — чиєсь божевільний марення. Так це правда?

Річард глибоко зітхнув і пішов коридором повз солдатів, які стежили за натовпом людей. У нього не було сил пояснювати Бердіні, що вона знайома з Келен, і що вони багато часу провели разом.

— Це правда, — просто відповів він.

— Лорд Рал, що це все означає?

— Це довга історія і в мене немає часу розповідати її прямо зараз, — ухилився від відповіді Річард. — Так, що ж так тебе розбурхало у зв'язку з цими головними сховищами?

— Ну, — Бердіна нахилилася ще ближче, — ви пам'ятаєте, як Барах покінчив з собою після повернення з Храму Вітрів?

Річард подивився на неї.

— Так.

— За цим щось криється.

— Що криється? Про що ти?

Річард і його свита перетнули зал. Списники, які охороняли прохід, вітали їх, ударивши себе кулаками в груди, а потім розступилися. За ними появилися оббиті металом двостулкові двері з тонкою різьбою у вигляді квітів та листя. Бердіна потягнула поліровану стулку, за якої виявився зал поменше, оброблений панелями червоного дерева. Там нікого не було — це вже були внутрішні приміщення Палацу.

— Я не змогла зрозуміти, що саме, але впевнена — Барах щось зробив, поки був у Храмі Вітрів.

Бердіна обернулася до Річарда, щоб переконатися в його повній увазі.

— Щось важливе. Дуже значуще.

Річард кивав, слідуючи за Бердіна по порожньому холу.

— Коли Барах був у Храмі Вітрів, він якимось чином подбав про те, щоб мені судилося народитися з обома сторонами дару.

Тепер настала черга Ніккі ривком зупинити Річарда і розвернути його до себе обличчям. Вона не приховувала потрясіння.

— Що? Звідки раптом така ідея?

— Мені сказала Шота. — Спокійно відповів Річард.

— А звідки Шоті відомі такі речі?

Річард знизав плечима.

— Ти знаєш, відьми дещо бачать в потоці часу. Ну і… я зіставив її слова з тими шматочками історії, які вже були мені відомі.

Ніккі це не переконало.

— З якого дива Барах взагалі це зробив? Ні з того ні з сього Шота тобі розповіла, що чарівник давнини відправився в підземний світ і поки був там, думав про… Про що? Що хлопцеві по імені Річард Рал, який народиться через три тисячі років, непогано б володіти обома магіями?

Річард покосився на чаклунку.

— Все трохи складніше, Ніккі. Я абсолютно впевнений: він це зробив на протидію іншому чарівникові, який зробив там щось до нього. Цим чарівником був Лотейн. Пам'ятаєш такого, Бердіна?

— Звичайно.

— Лотейн був шпигуном.

У Бердіни перехопило подих.

— Коло теж так думав. «Шпигун, який зачаївся й чекає можливості нанести удар». Коло не вірив, що Лотейн зійшов з розуму, як вважали всі решта. Це була звичайна для тих часів історія — небезпечна робота і напруга вивели Лотейна з рівноваги — він просто не міг більше справлятися з ними і збожеволів. Коло нікому не збирався розповідати про свої здогадки. Він вважав, що йому все одно ніхто не повірить. Крім того, в шпигунстві могли б запідозрити Бараха.

Річард насупився і повторив.

— Бараха? Маячня!

— Коло думав так само.

— І що ж міг зробити цей Лотейн? — Владно запитала Ніккі, даючи зрозуміти Річарду, що потрібно повернутися до основної теми і усвідомити всю серйозність питання.

Річард на секунду заглянув в її очі і побачив там не просто жінку по імені Ніккі. Він побачив ту, ким вона була насправді — могутню чарівницю. Легко було забути про це, побачивши її приголомшливу зовнішність, погляд ясних синіх очей, який виявляв по відношенню до Річарда повагу і дружню відданість. Але ця жінка бачила і робила такі речі, які неможливо було навіть уявити. Одна з наймогутніших чаклунок, які коли-небудь народжувалися на світ, вона володіла неймовірною силою, з якою варто було рахуватися.