Мати написала, щоб Ніккі приїхала побачити батька, тому що він тяжко хворий; Ніккі тут же помчала додому в супроводі сестри Алессандри, але до її приїзду батько вже помер.

Мати сказала, що він кілька тижнів благав її послати за дочкою. Зітхнувши, вона повідомила, що не звертала уваги на його слова, думала, що він видужає. Крім того, заявила мати, вона не хотіла відривати Ніккі від важливих справ з настільки незначного приводу. Вона сказала, що батько хотів тільки одного: побачити Ніккі. Мати порахувала, що це нерозумно, оскільки йому завжди було наплювати на інших. З чого це раптом йому знадобилося когось бачити? Він помер на самоті, поки мати десь ходила, допомагаючи жертвам байдужого світу.

До того часу Ніккі вже виповнилося сорок років, але мати, як і раніше вважала її молоденькою дівчиною — адже завдяки древньому закляттю, накладеному на Палац Пророків, Ніккі виглядала років на п'ятнадцять-шістнадцять. Мати веліла їй надіти яскраве плаття — в кінці кінців, похорон не такий вже сумний привід.

Ніккі довго стояла біля тіла батька. Можливість побачити його блакитні очі була втрачена назавжди. І вперше за багато років біль почуття втрати змусила її відчути щось, приховане глибоко всередині. Так добре знову щось відчувати — нехай навіть біль!

Поки Ніккі стояла, дивлячись на воскове обличчя батька, сестра Алессандра говорила, що їй дуже шкода, що вона відвезла Ніккі з дому, але за все своє життя вона, сестра Алессандра; не зустрічала жінки з таким потужним даром, як у Ніккі, і що такий дар Творця не повинен пропадати марно.

Ніккі відповіла, що все розуміє. Оскільки у неї є здібності, то цілком справедливо, що вона повинна використовувати їх на благо потребуючих.

У Палаці Пророків Ніккі називали самою безкорисливою і чуйною послушницею і ставили в приклад тим, хто був молодший. Навіть аббатиса її похвалила.

Всі ці вихваляння були для неї порожнім звуком. Бути краще за інших — не правильно. Як Ніккі не старалася, вона не могла уникнути успадкованої від батька переваги. Ця перевага струменіла по її жилах, сочилось з кожної пори, отруюючи все, що вона робила. Чим безкорисливішою вона була, тим сильніше це підкреслювало її перевагу, а отже, її гріховність.

Ніккі знала: це означає одне — вона грішниця.

— Постарайся не запам'ятовувати його таким, — порадила сестра Алессандра після довгого мовчання, коли вони стояли над тілом. — Постарайся пам'ятати свого батька таким, яким він був за життя.

— Не можу, — відповіла Ніккі. — Я ніколи не знала його, коли він був живий.

Мати взяла управління майстернями на себе. Вона писала Ніккі радісні листи, розповідаючи, як багато нужденних вона тепер прийняла на роботу. Враховуючи всі накопичені багатства, виробництво цілком в змозі це витримати. Мати пишалася тим, що нарешті багатство служить високоморальним цілям. Вона писала, що смерть батька — приховане благословення, бо це дозволило нарешті допомагати тим, хто завжди цього заслуговував. Все це — частина промислу Творця, писала вона.

Матері довелося підвищувати ціни, щоб платити гроші всім людям, яким вона надала роботу. Багато старих працівники звільнилися. Мати писала, що рада цьому, оскільки у них відсутнє почуття обов'язку перед іншими.

Замовлень ставало все менше. Постачальники почали вимагати передоплату. Мати більше не ставила клеймо майстерні на зброї — нові працівники скаржилися, що нечесно вимагати від них витримувати такі високі стандарти. Вони заявляли, що намагаються з усіх сил, а все інше не має значення. Мати пішла назустріч їхнім вимогам.

Прокатний стан продали. Багато постійних клієнтів перестали замовляти зброю і обладунки. Мати заявила, що обійдеться без таких байдужих покупців. Вона чекала від герцога нових законів, відповідно до яких робота повинна розподілятися порівну, але закони щось запізнювалися. Ті малочисельні покупці, що залишилися, не платили в строк по рахунках, але обіцяли неодмінно заплатити, а замовлений ними товар тим часом поставлявся, хоч і з запізненням.

Через півроку після смерті батька підприємство розорилося. Величезний статок, зароблений ним за все життя, зник.

Висококваліфіковані робітники, найняті колись батьком, виїхали, сподіваючись знайти роботу в збройових майстернях в інших місцях. А більшість — ті, що залишилися в місті — могли відшукати лише низькооплачувану роботу і були раді й цьому. Багато нових робітників вимагали від матері зробити щось. Мати і братство звернулися з проханням до інших власників майстерень, щоб ті взяли їх до себе. Дехто спробував допомогти, але більшість не мали можливості наймати робітників.

Збройові майстерні батька були найбільшими в їхніх краях і забезпечували роботою багато інших майстерень. Тепер люди, чия справа залежала від роботи їх збройових майстерень — торговці, дрібні постачальники, перевізники, — теж розорилися. Багато в місті, від пекарів до м'ясників, втратили своїх покупців і були змушені скоротити число працівників.