І Кінь поскакав. Як блискавка, мчав він слідом за грифоном, аж його дерев'яних ніг не було видно – так швидко він ними перебирав. Наші друзі ще не встигли спам'ятатися, а грифон і Кінь уже зникли з поля зору.

– Вперед, за ними! – закричав Страшило. Вони побігли до Рогача і хутко розсілися хто куди.

– Лети! – схвильовано скомандував Тіп.

– Куди? – спокійно поцікавився Рогач.

– Не знаю, – сказав Тіп сердито, бо зволікання виводило його з терпіння, – але з висоти ми точно побачимо, куди прямує Глінда.

– Дуже добре, – так само незворушно відповів Рогач, розправив свої велетенські крила й піднявся високо в небо.

Віддалік серед полів вони побачили дві крихітні крапочки, які швидко пересувалися, – це були грифон і Кінь. Тіп показав їх Рогачу і звелів наздогнати.

Та хай як швидко летів Рогач, ті мчали ще швидше й за кілька хвилин зникли за обрієм.

– Уперед! Уперед! – не вгавав Страшило. – Країна Оз дуже маленька, їм рано чи пізно доведеться зупинитися.

Хитра Момбі, звісно, недарма перетворилася саме на грифона, адже за швидкістю та витривалістю він не має рівних. Та вона забула про те, що дерев'яному Коневі втома не відома, він міг бігти вдень і вночі без відпочинку. Тому після годинного переслідування грифон стомився, засапався і біг уже не так швидко, як раніше. До цього часу вони дісталися пустелі. Натомлені ноги грифона загрузли в піску, незабаром він упав і розпластався, зовсім знесилений, на голій безплідній землі.

За якийсь час його наздогнала Глінда на Коні, що як завжди був бадьорий і сповнений сил. Вона висмикнула з-за пояса золоту нитку й накинула її на голову захеканого, загнаного грифона, у такий спосіб позбавивши можливості ще на когось перекинутися.

У цю мить дивовижний звір здригнувся всім тілом і зник, а на його місці опинилася стара відьма. Злісно зблискуючи очима, вона стояла перед прекрасною, спокійною та усміхненою чарівницею.

Ти моя полонянка, ти не зможеш мені більше опиратися, – промовила Глінда своїм ніжним мелодійним голосом. – Можеш полежати, відпочити трошки, а потім я відвезу тебе до свог о табору.

– Чого тобі від мене треба? – прохрипіла Момбі. Вона й досі важко дихала. – Що я тобі зробила?

– Мені не зробила нічого, – відповіла прекрасна чарівниця, – але певні підозри в мене є. І коли я впевнюся, що ти використовувала чари зі злою метою, то я тебе суворо покараю.

– Тільки спробуй! – гаркнула стара відьма. – Насмілься тільки мене зачепити!

Якраз у цей час підлетів Рогач і приземлився поряд із Гліндою. Наші друзі з радістю пересвідчилися, що Момбі нарешті зловили. Після короткої наради товариство вирішило повертатися до табору на Рогачі. Коня закинули в Летючу Машину; Глінда й досі тримала свою полонянку за золоту нитку що обвивала шию Момбі. Чарівниця примусила відьму залізти на один із диванів. Потім місця зайняли всі решта, і Тіп наказав Рогачу вирушати у зворотну путь.

Цього разу мандрівка минула без пригод. Момбі сиділа похмура й набурмосена. Доки її шию обвивала золота нитка, стара відьма була геть безпорадна. Військо привітало появу Глінди дружним «слава», і незабаром друзі знову зібралися в королівському наметі, який за час їхньої відсутності встигли охайно залатати.

– А тепер, – звернулася чарівниця до Момбі, – я хотіла би знати, для чого до тебе тричі приходив Чарівник Смарагдового Міста і яким чином дівчинка Озма зникла раптом невідомо куди.

Відьма розлючено зиркнула на Глінду й не промовила ані словечка.

– Відповідай! – повторила чарівниця. Момбі й далі мовчала.

– Може, вона просто нічого не знає? – висловив здогад Джек.

– Дуже прошу, помовч, – попрохав Тіп. – Своєю пустоголовістю ти можеш усе зіпсувати.

– Добре, дорогий батеньку, – сумирно погодився Гарбузова Голова.

– Це просто щастя, що я Шкеребертник, – буркнув собі під носа Вельми Збільшений Жук, – і голова у мене – не гарбуз.

– Та все ж, – сказав Страшило, – як ми можемо примусити її говорити? Якщо вона не розповість нам те, що ми хочемо дізнатися, вийде, що ми дарма за нею ганялися.

– Може, спробуємо ласкою? – запропонував Залізний Лісоруб. – Я чув, що ласкою можна домогтися всього, навіть від закінчених негідників.

Відьма кинула на нього такий льодяний погляд, що Залізний Лісоруб замовк на півслові.

Після довгих роздумів Глінда знову звернулася до Момбі з такими словами: