І побачив чарівний сон. Подзеленькує дзвіночок… Неначе прекрасний зимовий день. Над засніженими ланами лунає срібний передзвін балабончиків. Або ні — це все-таки літо. Ніжно світило сонце… Ненька винесла колиску на сіножать. А Мохобородько ще маля, таке крихітне, що борода ледве сягає йому грудей. Тоді ненька трепетно бере Мохобородька на руки і кладе в колиску, яка псі чинає тихенько погойдуватись. Туди-сюди, туди-сюди… Ой, як хорошо. І справді, дуже хорошо…

Муфтик прокинувся ще до схід сонця. Він хутеньке встав, підійшов до вікна і визирнув. Чудово! На вулиі ці ще ні людей, ні автомашин, тільки ранковий молоковоз профуркотів повз готель та двірник підмітай тротуар.

Муфтик відсунув гардини й підійшов до ліжка Півчеревичка.

— Час рушати в дорогу, — сказав він і поторсав Півчеревичка за плече. — Море кличе!

Півчеревичок миттєво розплющив очі і підхопивсь з ліжка.

— Море кличе, море кличе! — радісно повторив він. — Ось коли наша відпустка почалася по-справжньому. Спершу невеличка мандрівка автомобілем! опісля — всілякі морські радощі…

Та море було ще надто далеко, і тому Півчеревичок хутко майнув до ванни, щоб з нагоди відпустки залюбки поніжитись у воді.

Півчеревичок хлюпався досить довго і, вибравшись із ванни, ще побадьорішав і повеселішав.

— А ванна — ніби маленьке море, — з насолодою зауважив він. — Чудово освіжає.

І Муфтик із неабияким задоволенням похлюпався б у ванні чи під душем, але йому не хотілося перед мандрівкою змочувати свою муфту. Через це він тільки сполоснув руки і вмився.

І після цього їх уже нічого не затримувало в номері люкс. Вони замкнули двері і ліфтом спустились у вестибюль.

На противагу денній колотнечі тут панувала глибока тиша. Жодної метушливої людини. Цілковитий спокій. Лиш адміністратор куняв за бар’єром, і Муфтик з Півчеревичком попрямували до нього, щоб віддати ключ від номера люкс.

— О-о?! — вигукнув він, помітивши кумедних чоловічків. — Сподіваюся, ви не маєте наміру вже полишити нас?

— Нам пора, — мовив Муфтик. — У відпустку збираємося. Хочемо бодай ненадовго поїхати до моря.

— Спершу невеличка мандрівка автомобілем, опісля — приємний спочинок на прибережному пісочку, — додав Півчеревичок.

Адміністратор з прикрістю зітхнув:

— Ну що ж, тоді, звичайно, зрозуміло. І все ж мені шкода, що ви так швидко полишаєте наш дім.

— Що вдієш? — мовив Муфтик.

— Я сподіваюсь принаймні, що вам усе ж припав До вподоби номер люкс з усіма вигодами? — поцікавився працівник готелю.

— Ще б пак! — поспішив запевнити Муфтик. — Троє ведмедів, наприклад, справили на нас вельми глибоке враження.

— Та й ванна нічогенька, — додав Півчеревичок. — Адже вона — ніби малесеньке море. Жаль тільки, що в ванні немає піску і не можна залюбки заритися в нього.

Ці слова несподівано стурбували адміністратора.

— Ну, чому ж ви мені не сказали про це раніше! — вигукнув він майже у відчаї. — Я наказав би привезти піску! Цю справу можна було б влаштувати як слід!

Муфтик зніяковів.

— Ох, що ви… — незграбно пробубонів він. — Це абсолютно ні до чого.

А Півчеревичок спробував утішити адміністратора:

— Дрібниця, — великодушно кинув він. — Ті кілька годин ми якось обійшлися й без піску.

— Якось обійшлися… — похмуро повторив адміністратор. — Я повік не пробачу собі, що ви в номері люкс мусили якось проводити час. І тому дуже прохаю вас, — коли приїдете наступного разу, то неодмінно сповістіть про свої побажання!

— Слово честі, сповістимо! — пообіцяв Муфтик.

— Неодмінно, — повторив адміністратор. — І стосовно піску, і всього іншого.

Попрощавшись із працівником готелю, Муфтик і Півчеревичок вийшли з приміщення. Тим часом настав ранок, зовсім розвиднилося. Вулиця вже не була порожньою — зусібіч з’являлися перші перехожі, які поспішали на роботу, і котило чимало автомашин.

— Нам треба поспішати, — зауважив Муфтик. — Бо незабаром настане час пік, і нам знову буде непереливки.

Вони звернули за ріг і попід високим склепінням готельної арки попрямували на подвір’я. По хвилі вони обоє були в машині.