Ищите пути.

Ми долго искали – друг друга нашли.

Мова

Вступ:

Не має нації без мови,

А наша просто чарівна,

Вона широка і безкрая наче море

Та чиста як водиця з джерела.

Хоча історія залишила відмітку,

Ми пробивалися крізь терни до зірок

І мова вже забула свою «клітку»,

Та в ній залишився ще втомлений народ.

Причини недостатнього рівня:

Русифікація й гоніння нас лякали,

А циркуляри мову відбирали,

На неї просто чхали і плювали,

Хоча зосталися і ті - хто захищали.

Низька самосвідомість та бажання,

Яких у нас давно вже не було,

А також мати, суржик й зневажання,

Які забруднюють священне джерело.

Причина й в тім, що сленги ми вживаєм,

Та й словників не візьмемо до рук,

Чомусь ми ноу – хау розглядаєм,

А відповідник вилетить із рук.

Неправильно скорочуємо слово

І мат в розмові часто приведем,

Ми забуваємо - де наша рідна мова,

Вона ж із кров’ю в жилах потече.

Статистика уже нас не втішає,

Бо з кожним роком «зменшуються ті»,

Хто знає де усе порозцвітає,

Що мова - наче пісня у душі.

Причини покращення:

Тому потрібно мову захищати,

Вживати тільки ввічливі слова

І відповідники потрібно відшукати,

Нехай вода тече із джерела.

Себе потрібно спершу нам змінити,

Старатись «рідною» постійно говорити,

Й повчати інших правилам життя,

Щоб разом йти у світле майбуття.

Навчити «владу» мови та моралі,

Самим розвинути ж весь мовний етикет

Й комунікації щоб наші розцвітами,

Щоб світ нам заздрий й кожен другий «шкет».

Згадати всі традиції, минуле,

Фолькльор в свою вернути колію,

Гордитися тим, що всі ми українці

І вихваляти мову лиш свою.

Висновки:

Отож давайте правду говорити,

Співати - наче в небі солов’ї

І так красиво вміти потворити,

Щоб усмішки розквітли на лиці.

Щоб рота нам ніяк не затикали,

Щоб соромно не було між людей,

Давайте просто будемо співати,

Хай розцвітає мова кожен день. (в наші дні).

Краса Карпатських гір.

Краса твоя велична й незрівнянна,

Вона в височині шпилястих гір,

В озерах і полях прекрасних

І криється далеко серед гір.

Така довершена і просто незрівнянна,

Ти подала ключі нам від «небес»

Й відкрила таємниці ще незнані,

Й впустила в світ незвіданих чудес.

В твоїх стежках приховані дороги,

В монастирях є Божа Благодать

І через них створила ти казкові колискові,

Які і нас зуміли зчарувать.

З вершин долинуть гонги та трембіти,

Там пастухи пасуть своїх овець,

А ти – владарка цього світу,

Спостерігатимеш із радістю з небес.

Твої квітучі луки із полями

Колись сам Бог водою окропив

Й тепер, чаруєш вічно нас казками,

Своїми полонинами й ланами,

Гірськими кручами й високими хребтами,

Даруєш нам прекрасний краєвид

Й завдання - що стоїть вже перед нами,

Прекрасний скарб природи захистить.

З ким доводиться мати справу, з тим будь поступливим і чемним.

Наш світ «пішов» в перед

Й нікому не спинити,

Потрібно віднайти

Душевну чистоту

І з слова рідного

Хай виростуть нам квіти

І ми спрямуєм думку не просту.

І з ближнім будь поступливим та чемним,

Ніколи не бреши, та інших поцінуй

І хай зв’язки розквітнуть золотом священним,

Й відкрий свою приховану красу.

Словами - викладаємо ми душу,

Ми виражаємо приховані думки

І співрозмовника послухати я мушу,

Й розрадити, або ж допомогти.

Потрібно цінувати свого «друга»,

Знайти до ближнього приховані ключі