— Рятуйте! Допоможіть! — волав астролог й, не добігши кілька кроків до гурту, що оточив Альфонсо, як підкошений, звалився на палубу.

Увага всіх зосередилась на Гуго. Луїс і Габріель підбігли до нього, підняли й посадили на бочку. Розтерзаний вигляд алхіміка вразив усіх. Капітан підійшов і збентежено запитав:

— Що сталося з тобою?

— Води, води, — ледве повертаючи язик, прошелестів Гуго.

Альфонсо подав йому мідний коряк з водою. Тремтячими руками астролог взяв його і, ляскаючи зубами, жадібно спорожнив.

— Хто тебе так побив? — жахнувся боцман.

— Ви тільки погляньте, гулі які! — сплеснув руками Луїс.

Тим часом Гуго спостерігши, що співчуття матросів завойовано, повільно, ніби з останніх сил, стогнучи й важко відсапуючись після кожного слова, став розповідати:

— Всю ніч… я не спав… під ранок скінчив… ох, постривайте, дайте води… скінчив роботу… перший зливок… чудового золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, голова розколюється!..

— Ну, що таке? Розповідай швидше, — не витримав конопатник.

— Чого причепився? Не бачиш, в якому людина стані? — обурився Габріель.

— Тільки-но я зібрався… доповісти… показати зливок… ох-ох-ох…

— Де зливок?! Що з ним?! — з тривогою вигукнув капітан. — Кажи мерщій, старий йолопе, не тягни за душу.

— Ой-ой-ой, зараз, зараз… — схопившись за поперек, мовив Гуго і замовк, опустивши голову.

— Він знепритомнів! — вигукнув Доменіко.

— Бідний Гуго, — співчутливо сказав Педро.

— Хуан, дай йому горілки, хай очуняє, — наказав капітан. — Боюся, алхімік ще чого доброго дуба вріже й не встигне розповісти, куди подів золото.

Боцман кинджалом розвів зуби алхіміка і влив йому в рот горілки. Гуго розплющив очі.

— Що зі мною? Де я?

— Ти тут, на “Улюбленці Нептуна”, — звідусіль почулися голоси.

— А-а… згадав… Я одержав… чудовий зливок золота… в ньому було… добрих п’ятдесят унцій… Загорнув його в замшу…

— Ого-го! Нічого собі шматочок! — захоплено вигукнув конопатник.

— …Тільки взявся за двері… як величезний дракон… простяг крізь вікно… волохату в лусці… лапу… з кігтями… жбурнув мене на підлогу… схопив за голову… мабуть, хотів проковтнути… я вирвався і втік… Ох-хо-хо… що там зараз… не знаю…

— Так це ж той самий дракон, що й на мене напав! — вигукнув Альфонсо. — А ви казали, я спав!

— Тепер бачу, що ти не брехав, — глибокодумно мовив Дієго.

Алхімік сам не сподівався, що його вигадці так швидко повірять. Хитро задуманий план удався на славу. Щоправда, це йому нелегко далося: знищено всі прилади, либонь, не вцілів і вічний двигун, коли він згарячу перевернув скриню. Та й усе тіло вогнем пече: стільки синяків собі наставив… Але тепер ніхто не закине йому, що не зміг добути золото з морської води. І, найважливіше, він і на цей раз обдурив капітана. Час виграно, й сьогодні ж вони з Педро про все остаточно домовляться, визначать термін, коли краще розпочинати бунт. Тепер можна й не поспішати. Альфонсо таки чимало йому допоміг, сам про те не думаючи.

— А де ж золото? Золото де? — нарешті вигукнув капітан і схопив алхіміка за груди.

— Не знаю… ох-хо-хо… зосталося там. — Гуго ледве підніс руку й махнув у бік своєї каюти. — Якщо… якщо тільки дракон… не забрав…

— Доменіко, і ти, Габріель, — наказав капітан, — негайно в каюту, знайдіть мій зливок.

Проте обидва матроси не зрушили з місця. Дієго гнівно повторив свій наказ, але й це не подіяло. Габріель, опустивши долу очі, видушив:

— Не сердьтесь, капітане, ви знаєте, я не боягуз. Ви бачили, як я бився, коли на нас нападали пірати… Але з драконами досі діла не мав…

— І я теж, — підхопив Доменіко. — З наших із ними змагалися тільки Хуан і Тюлень, вони самі про це розповідали…

— Хуан, бери Тюленя й гайда в каюту! — змінив своє рішення Дієго.

Зачувши, що йому доведеться стати на поєдинок із драконом, який, можливо, ще й зараз сидить у каюті алхіміка (про те, що вогнедишні чудовиська існують, Луїс не мав ні найменшого сумніву), конопатник отетерів від жаху й змушений був зізнатися:

— Я ніколи не бачив драконів… Я… я пожартував. І про гору Магніт вигадав…

— Я готовий! — цокаючи зубами, хоробро заявив боцман. В душі він проклинав ту мить, коли нечистий сіпнув його за язик. Навіщо тільки вигадав він всі ці дурні історії про семиголових зміїв, про кочові острови, про гору Магніт, кровожерливих велетнів і сирен?..

— Я готовий, — повторив Хуан. — Але самому мені важко буде впоратись. Потрібно ще чоловіка три-чотири…

Бажаючих не виявилось. Розлючений капітан закричав:

— Доменіко! Принеси мої пістолети! А ти… — він обвів поглядом матросів, — ну, хоча б ти, Альфонсо, спустися в трюм і вибери для мене й Хуана списи. Ось тобі ключ від дверей…