Шрифт:
Тим часом матроси, заважаючи один одному, намагалися проникнути в каюту алхіміка, щоб на власні очі спостерегти все, що там скоїлось. Та більшість змушена була задовольнятися лише відомостями, які надходили з каюти.
— Ну, що там? — допитувались нетерплячі голоси. — Правду сказав Гуго? Є драконові сліди?
— Тут сам дідько нічого не розбере! — вигукнув Луїс, який один із перших зумів протиснутись у каюту. — Все побито, поколошмачено, купи скла лежать…
Скориставшись із того, що всі подалися до каюти, Гуро, нарешті, розшукав Педро. Алхімік багатозначно кашлянув і злодійкувато озирнувся. На палубі вони були з бородачем самі.
— Восьминіг, ми, можемо розпочинати, у тебе все готово? — нетерпляче спитав Гуго.
— Не розумію, ти про що? — витріщився Педро.
— Як про що? Не бійся, круг нас нікого нема… Мій знак бачив?
— Який знак?
— Кружечок з двома крапками посередині. Ти ж сам його стер!
— Клянусь Мадонною, я ніякого знака не бачив!
— Невже?! — зблід від страху алхімік. — Хто ж тоді його стер?
— Не знаю, не я, — знизав плечима Педро.
— Якщо не ти стирав, тоді стер хтось інший… — ледве ворушачи язиком, промимрив Гуго. — Але навіщо?.. Нас вистежили! Біля мене весь день вертівся шпигун Кривого — Доменіко. Це, безперечно, його робота…
— Невже він встиг виказати на нас Кривому? — збентежився Педро.
— Що робити? Що робити? — хапаючись за голову, простогнав астролог. — Ми загинули!
— Є вихід: за кормою прив’язано човен. Ходімо мерщій! — І Педро бігцем кинувся на корму.’
Слідом за ним побіг і Гуго.
Іншим разом астролог нізащо не зважився б спуститися по канату з високої корми каравели, але тут переляк забив йому памороки. Обшморгуючи до крові долоні об канат, алхімік слідом за Педро гепнувся в човен. Намагаючись не зчиняти шуму, втікачі встромили в розвилки весла, перерізали канат і відштовхнулися від корми “Улюбленця Нептуна”.
Розділ двадцять восьмий
Втеча
З наказу капітана Доменіко обнишпорив усю каюту, але золота так і не знайшов.
— Ваша милість, — доповів він, — нічого немає.
— Старий заховав золото в тайнику, — процідив Дієго. — Він не такий дурний, як ти гадаєш. Шукай тайник.
— Та хіба ж тут знайдеш? Нехай Гуго сам покаже.
— Ти маєш рацію, — згодився капітан й крикнув: — Гей, Гуго, ходи-но сюди!
— Гуго тут немає, — загукали матроси, — він лишився на палубі.
— Я зараз його приведу, — вихопився боцман і гайнув із каюти.
Минув деякий час, але ні Хуана, ні алхіміка не було.
Капітан став сердитись:
— Трясця б його взяла, цього боцмана! Куди він щез? Ану, Луїс, збігай, приведи їх оlbох… Та конопатник не встиг ступити й кроку, як з’явився розгублений боцман і, витираючи з лоба рясний піт, доповів:
— Я обшарив увесь корабель, навіть у трюм спускався, але Гуго ніде не знайшов. Він зник…
— Як це зник? — обурився Дієго. — Не провалився ж він крізь корабель на дно океану? Ти, видно, шукав не так, як годиться. Зараз я сам його знайду.
І капітан, грубо розштовхуючи зівак-матросів, вибіг на палубу. За ним поспішив Доменіко.
Вони обійшли всю каравелу, але астролога так і не знайшли. Капітан вирішив, що наляканий алхімік десь заховався, й наказав за всяку ціну його розшукати.
Матроси розбіглися по каравелі й почали нишпорити по темних закапелках.
Сонце вже визирнуло з-за обрію. З корабля чітко виднівся скелястий берег, порослий буйною тропічною зеленню. Федя підійшов до борту каравели й з цікавістю розглядав острів.
“Можливо, на нього ще не ступала нога людини, — подумав хлопчик. — А що, коли він заселений? От би туди потрапити! Все-таки нашим лісам з їхніми берізками, дубами, осиками далеко до справжніх тропічних хащів. Та й звірини, окрім зайців, їжаків, білок, путящої не зустрінеш…”
— Федю, — урвав його думки Ніанг, — ти що, забув? Ти ж хотів знайти Франсіско.
— Ага, — стрепенувся Кудряш, — спасибі, що нагадав. — І, нагнувшись до вуха товариша, повідомив про знак, який випадково помітив на дверях каюти алхіміка.
— Навіщо ж ти стер його? — шепнув Ніанг. — Педро й Гуго одразу ж зрозуміють, що за ними стежать…
У цю мить на каравелі почувся крик:
— Шлюпка за кормою!
То Габріель, який вирішив перевірити, чи не сховався Гуго в бочці на верхівці грот-щогли, піднявся на вантах і згори вгледів човен. Ранкове сонце било коку в вічі. Захищаючись від його сліпучих променів, Габріель приклав до очей руку козирком і розгледів у шлюпці втікачів.
— Там Педро й Гуго! — знову закричав кок. — Вони пливуть до острова!