Дякуємо за увагу.

Теледебати, дарма що мають таку кострубату і двозначну назву, – абсолютно необхідна річ під час виборів. Щоправда, любий мій читачу, я тобі не скажу з певністю: кому вони, тобто телебати, більше потрібні – кандидатам, телебаченню чи виборцям. Але те, що без них не обходяться жодні вибори, то це факт.

Павло Іванович Печеніг готувався до них з усією ретельністю, на яку спромігся, незважаючи на повністю вичерпану нервову систему. Минула ніч пройшла у творчих пошуках. Працювали всією командою. Врахували всі поради…

Можна впевнено сказати, що аналітична група Адама Колосального минулої ночі робила те саме.

І ви, дорогі мої читачі, вже чекаєте з нетерпінням на блискучі дебати двох супротивників. А даремно. Мушу вас розчарувати.

Сталася деяка прикрість, яка збила з пантелику обох кандидатів. Однак ця історія заслуговує на те, щоб її переповісти. Так просто, задля історичної правди.

Річ у тім, що у другому турі виборів на теледебати запрошують дві пари кандидатів, що вийшли у другий тур з сусідніх округів, щоправда, у межах однієї області. Так от, на теледебати, окрім Колосального і Печеніга, були запрошені два супротивники із сусіднього округу, і вони виступали першими. І телеглядачі отримали від їхнього виступу таку насолоду, що наступна пара, тобто Колосальний і Печеніг, виглядала просто жалюгідно. Бо що таке вилизана, відредагована, відкоригована, відрепетирувана, завчена напам'ять з усіма комами, фонетичними і смисловими акцентами, паузами, двозначностями, патетикою промова (а слід визнати, що обидві були відпрацьовані за кращими традиціями вітчизняного іміджмейкерства і навіть з окремими елементами західних політичних технологій), – що важить така промова порівняно зі стихією імпровізації, компромату, боротьби і непередбачуваності?

Ви вже заінтриговані, мої любі друзі? Тож слухайте. У другий тур сусіднього з Печенігом і Колосальним округу вийшли два кандидати: Петро Іванович Сизоненко та Іван Петрович Сизонтенко. їхні прізвища, як ви вже помітили (або не помітили) відрізняла лише одна літера Т усередині прізвища другого кандидата. Професійний філолог вам пояснить, що колись це було одне прізвище, яке внаслідок описки стало двома. Річ у тім, що з переходом від епохи усності до епохи писемності у паспорти наших предків вкрадалося безліч описок, які тепер сплутують усі генетичні розслідування наших сучасників, що шукають свої родоводи у минулих століттях.

Так, наприклад, навіщо далеко ходити? Мою маму у наддніпрянському селі випадково записали у метриці Голя Михайлівна (замість Галина Михайлівна). Це створило дуже неприємну ситуацію при укладенні шлюбу з моїм батьком, який боровся за те, щоб у шлюбному посвідченні стояло «Галина Михайлівна», а затятий борець за правдивість документів, тобто співробітниця ЗАГСу, так і норовила записати дружиною мого батька якусь Голю Михайлівну.

Однак прізвища змінювалися не лише випадково, а й цілком свідомо. Ви ж знаєте чи принаймні здогадуєтеся, що значить бути «ворогом народу» в колишньому Радянському Союзі? Тож близькі і далекі родичі ворогів народу зі шкури пнулися, аби змінити хоча б одну літеру в своєму прізвищі.

Так ось. Цілком може бути, що Петро Іванович Сизоненко і Іван Петрович Сизонтенко – далекі родичі. Може, навіть у третьому коліні. Однак тепер вони опинилися віч на віч у боротьбі за парламентське крісло. Як це сталося?

Елементарно. Петро Іванович Сизоненко, депутат попереднього скликання, кілька разів наступив на мозоль місцевій владі, окрім того, був не у фаворі там, у центрі. Тож його вирішили позбутися. Але халепа полягала в тому, що народ його любив. Бо той часто виступав по радіо, вболіваючи за зарплату, у телевізорі теж час від часу з'являвся, і пика у нього була нічого, ловкенька. А чого ще треба простому народові?

Вибити Петра Івановича Сизоненка із сідла було дуже важко. Тим більше, що округ був «несвідомий»: у нього входило кілька містечок; а мешканці містечок – це специфічний народ, не те що заляканий і затурканий селянин. На нього вплинути командним способом дуже важко.

Тоді влада, не скажу точно чи то місцева, чи центральна, – вирішила застосувати оригінальний спосіб: запустити майже однофамільця, який збиватиме з пантелику виборця.

Виборча фантазія, любий мій читачу, безмежна й невичерпна.

Чого тільки не натерпівся Петро Іванович Сизоненко! Річ у тім, що він був настільки впевнений у власній перемозі, що якось неінтенсивно проводив виборчу кампанію, поклавшись на своїх помічників. А в цей час Іван Петрович Сизонтенко, людина проста і недалека, їздив по селах і містечках з виступами. Виборець, думаючи, що то Петро Іванович Сизоненко, дивувався: щось наш депутат здав свої позиції: і говорить не те, і мекає, і бекає, і змарнів, і вуса поголив, і меле якусь беліберду.

Поки Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, без літери «Т», схаменувся, його авторитет на окрузі підупав. За місяць до кінця першого туру він підключив увесь свій арсенал: а на той час він мав і своїх журналістів, і маленьку друкарню.

Тут додалася ще одна обставина: окрім двох Сизоненків (з літерою «Т» і без неї) на окрузі не було нічого путнього: молодий радикал і глухуватий пенсіонер. Ви дивуєтеся? Дарма! У той час, час молодих незалежних держав пострадянського простору, ще не було такого досвіду передвиборчих баталій, як тепер. Це сьогодні кожен округ промацується кожною партією. І, якщо десь є слабинка, відразу засилається туди кандидат. А тоді…

А тоді за іронією долі у другий тур вийшли обидва Сизоненки – один з літерою «Т», а другий – без неї…