Шрифт:
Однак Варфоломійович як справжній солдат, прикрив своїми запалими грудьми Пашку:
– Вали звідси, Колько! Тебе ще тут не вистачало!
– Варфоломійовичу, я ж із чистим серцем! – сказав Колясик таким тоном, що навіть недовірливий Варфоломійович здивовано відступив.
Це дало можливість Колясику почати свою тираду:
– Пашка, брательник, ти мене за душу взяв своїм виступом! Падлом буду, якщо брешу! Віриш, коли ти сказав, як босими ноженятами бігав по росі, мене аж сльоза прошибла. Я ж теж, як ти, брательник, у дитинстві босим бігав по росі! А тепер, бач, які штиблети ношу! П'ятсот баксів!
Колясик стискав в обіймах Пашку:
– Я говорити не мастак! Словом, проси шо хош! Пашка мовчав. За нього озвався Варфоломійович:
– Нічого нам не треба від тебе, Колько. Згинь з очей моїх, бо… бо… не знаю що зроблю!
Колясика, як і варто було очікувати, погрози зовсім не зачепили:
– Тіха, дєд. Тут тобі не Ленінський урок! Пашко, кажи, хош: кришу сделаю? Хош: баксами закидаю?
Пашка розгублено дивився на Колясика. Зате Варфоломійович зорієнтувався відразу.
– Ми з кримінальними елементами не хочемо мати нічого спільного!
Місцевий авторитет не образився. Він почухав потилицю і згодився:
– Ти прав, дєд! Я можу йому навредіть! Я всьо поняв. Удаляюсь. Но даю клятву: вся братва за тебе голосуватиме! І оба базари теж – продуктовий і речовий! Падлом буду, якщо не здержу слова!
Колясик слова дотримав. За розвідданими Варфоло-мійовича, Колясик – не брехун. З одного боку, не заплямував чесного імені Павла Івановича Печеніга, а з іншого – зорганізував торговий електорат району.
І ось він, тобто Колясик, стояв перед ними увесь в білому.
– Не пое! Шо таке?
Члени виборчого штабу мовчали, припасовуючи Колясика до посланця святого Миколая. В їхньому мозку перший з другим не асоціювався ніяк.
У розмову вступив Варфоломійович:
– Колько! Ти нам потрібен!
– Оце по-моєму. Тільки чисто конкретно: шо нада?
– Колько! Оті шарамижники з виборчого штабу Колосального запустили мульку про автокатастрофу.
– Ага.
– Розумієш, виборець же не проголосує за Пашку, думаючи, що він уже на тому світі.
– Ага.
– Завтра не можна агітувати. Тож треба до сьогоднішнього вечора об'їздити ваг виборчі дільниці з повідомленням, що Пашка – живий.
– Ага.
– Треба популярно пояснити, щоб виборець не панікував.
– Ага.
– Що ага? Давай, шмаляй!
– Дай подумать, Варфоломійович. Дай подумать. Шо – чисто їхати? А шо говорить конкретно? Нє, шо-то нє то. Ну, розкінь мозгами: приїжджає мій пацан у село… Нє, шо-то нє то…
Варфоломійович розсердився:
– Часу немає на роздуми! Шмаляй, я сказав!
– Стоп. Колясик правий, – утрутилася в розмову Ідея Іванівна. – Треба придумати щось інше – якби хоч квіточку…
– Квіточку? Нема нічого легшого! – зрадів Колясик. – Я ж після тої зустрічі з Пашкою наче заново на світ вродився! Сказав собі: фатить рекета. Це некрасіво. Треба шось красівше. От я здуру й купив вагон голландських тюльпанів. Так красоти захотілося! Там разні тюльпани – сині, чорні, фіолетові, жовті… Класні! Але ж тут, у цій дірі, ніхто ж не оцінив! На фіг нужна моя красота! Жлобьйо! Беріть весь вагон – для Пашки не жалко!
– Молодець, Колясику! – похвалила його Ідея Іванівна і підійшла впритул. – А зубки чистити треба, – додала вона, лагідно поплескавши його по щоці.
– Ви – зубний? Вас мені святий Миколай послав! Так зуб болить, шо нє магу!
– Часу немає! – закричав Варфоломійович. – Бери свої тюльпани і шмаляй!
– Стоп, стоп! – знову зупинила його Ідея Іванівна. – Треба продумати все, до дрібниць. – Так. Кожен твій… як це називається…
– Пацан! – з гордістю сказав Колясик.
– Так, пацан… – кивнула Ідея Іванівна. – Кожен твій «пацан» бере букет голландських тюльпанів… Так, тільки одного кольору, ясно?
– Пое! – кивнув Колясик.
– Так, кожен твій пацан бере букет прекрасних голландських тюльпанів, сідає на машину і мчить по одній чи по двох, а, може, навіть і по трьох адресах… Варфоломійовичу, роздай по три села кожному «пацану», тільки так, щоб вони були розташовані поряд. Треба час берегти.
– Єсть!
– Так. Що далі? Що далі? – напружено думала Ідея Іванівна. – «Пацан» приїжджає у виборчу дільницю, підходить до голови комісії, цілує ручку і вручає їй божественний букет голландських тюльпанів. «Це вам, – каже, – від Павла Івановича Печеніга. Він живий-здоровий! З весною вас!»