Шрифт:
Так, група аналітиків Адама Васильовича Колосального спрацювала. Здавалося б, дуже вчасно.
У виборчому штабі Печеніга з цією неприємною новиною вже «обідали».
Варфоломійович, отримавши з десяток тривожних дзвінків з різних куточків району, рвав на собі волосся.
Так, Варфоломійовичу. Ти відстав від життя. Твої примітивні методи політичної боротьби застаріли. Ти надривався на зустрічах, а виявляється, увесь здобутий багаж можна знищити одним ударом, однією маленькою фальшивкою. Головне, щоб ця фальшивка прозвучала дуже вчасно.
Отже, була п'ятниця, а точніше, друга половина п'ятниці.
Виборчий штаб Павла Івановича Печеніга похмуро сидів за зеленим столом і дивився телевізор. Час від часу дзвонив телефон: «А правда, що Павло Іванович загинув в автокатастрофі?»
– Неправда, блін-клінтон! – кричав у відповідь Варфоломійович.
Слово «блін-клінтон» – надто м'яке, воно не передає емоційного стану Варфоломійовича. Тож замість нього він уживав крутіші вислови, які, на жаль, ми не можемо тут навести. Але це, сподіваюся, не змінить вашого позитивного враження від старого ветерана?
Стало ясно, що округ заражений звісткою. Причому заражений капітально. Лікування, тобто спростування звістки, могло мати лише місцевий ефект, а не повне видужання.
Що робити? Об'їздити всі виборчі дільниці до кінця п'ятниці вони просто не в змозі. А в суботу ця їзда може вилізти боком: донесуть у виборчу комісію, що відбувалася агітація, і знімуть Печеніга зі списку.
Першою вийшла з оціпеніння Ідея Іванівна. Вона встала і рішучим голосом стоматолога сказала:
– Тільки святий Миколай може нам зарадити.
Отже, покластися на святого Миколая? Іншого нічого не залишалося.
Ідея Іванівна стала на коліна і стала молитися святому Миколаю. Вона молилася довго, а решта членів виборчого штабу зосереджено спостерігала за її медитацією.
Святий Миколай, мушу вам сказати, дорогі мої друзі, ніколи не покине в біді хорошу людину. А Ідея Іванівна та її син Павло Іванович у принципі були якраз тими, кому святий Миколай щиро симпатизував.
Ідея Іванівна нарешті підвелася з колін вже іншою людиною – бадьорою і самовпевненою:
– Святий Миколай мене ще ніколи не підводив! Це була свята правда.
Вона сіла за стіл і в ту ж мить за вікном почувся скрегіт гальм.
– От бачите! Я ж казала! Це його посланець, – дуже переконливо сказала Ідея Іванівна.
Через кілька секунд у кімнату ввалився Він. Посланець святого Миколая.
Дорогі мої читачі, ви напевне, вірите в Бога. Хочу вам розкрити одну таємницю: святий Миколай має чудове почуття гумору.
Навіть Ідея Іванівна не чекала від святого Миколая такої, так би мовити, оригінальності. Екстравагантний посланець святого Миколая навіть її трохи шокував.
Знаєте, у чому річ?
У кімнату ввалився Колясик.
Колясик, а точніше Коля Шпунда, – місцевий авторитет – завалив у зелену кімнату в супроводі місцевих авторитетів меншого калібру. Колясик, незважаючи на сльотавий квітень місяць, стояв вбраний у всьому білому – аж до черевиків і шкарпеток. Він був невеличкого, навіть дуже невеличкого зросту, кремезний і, як і годиться місцевому авторитетові, з голеною головою. Білий довгий плащ і білі штані внизу були вкриті краплинками провінційної грязюки, однак це не применшувало грандіозного враження від його появи.
– Не пое (що значить на людській мові «не зрозумів»), коли похорон?
Це було перше, що спитав Колясик.
Павло Іванович невпевнено кахикнув, звернувши на себе увагу Колясика. Той витріщився на нього, а потім кинувся з обіймами:
– Пашка, брательник! Ти живий!
Ви не повірите, дорогі друзі, Колясик навіть сльозу зронив, обнімаючи Пашку.
Тут я мушу перепросити дорогого читача за те, що поза увагою оповіді лишився один дуже цікавий епізод виборчої кампанії. Однак усе по порядку.
Колись, під час першого туру, після тієї знаменитої зустрічі з виборцями, на якій Разін скомпрометував Колосального, а уламки правої і лівої партій перелаялися між собою; зустрічі, на якій Пашка так майстерно застосував девідкоперфільдівське мистецтво і на яку примчала Ідея Іванівна з дядечком Ґіві, а тьотя Роза з дядею Борею із Ізраїлю, – якраз після тієї зустрічі в коридорі до Павла Івановича Печеніга підійшов Колясик.
Павло Іванович спершу трохи перелякався його. Він ніколи не стикався з авторитетами, хай навіть місцевими.