— Ну, добре, — бридливо понюхала калюжку Сапфіра. — Але ж ми будемо в пустелі, де вода ховається значно глибше.

— Усе одно дістанемо! — зареготав юнак. — Це зовсім легке завдання, якщо виконувати його повільно. Адже ти мені допоможеш?

— Не знаю, — завагався дракон. — Адже це може коштувати нам життя… Ти впевнений?

— Звісно, впевнений, — заспокоїв Ерагон дракона.

— Тоді повертайся до Мертага, — якось сумно посміхнувся той. — А я охоронятиму табір, доки ви спатимете. Не хвилюйся, у мене вистачить сил.

З болем у серці юнак глянув на стомленого дракона й поплентався до табору.

— Ну то що? — нетерпляче спитав Мертаг. — Ми вирушаємо в пустелю?

— Так, — відповів Ерагон. — Вирушаємо.

Він швидко переповів напарникові свій план і оглянув рани ельфійки. А вже потім ліг спати. Засинаючи, Ерагон іще довго згадував чарівне обличчя дівчини.

Зранку всі прокинулись від пронизливого холоду й почали ладнатися в дорогу.

— А як же нам бути з ельфійкою? — спитав Ерагон. — Верхи на Сапфірі не можна, бо в дівчини ще й досі не загоїлись рани. У пазурах Сапфіра теж її не понесе — це надто виснажливо для дракона. На коні? Теж ні, бо це дуже повільно…

— Якби ти летів на Сапфірі, то можна було б верхи, — озвався Мертаг. — Хоча, знову ж таки, її рани…

— А що як прив’язати дівчину до мого живота? — запропонувала Сапфіра. — Тоді я летітиму, не завдаючи їй болю. Хіба що її можуть вразити ворожі стріли, але цього можна не боятись, бо я летітиму дуже високо.

Ніхто не зміг вигадати якогось кращого плану, тож друзі так і зробили. Ерагон закутав ельфійку в ковдру й прив’язав до живота дракона.

— То що, уперед? — гукнула Сапфіра. — Мерщій, хлоп’ята!

— Я завжди любив перегони! — озвався Мертаг.

— Тим паче, що тепер ми змагаємось за власне життя! — нагадав Ерагон.

Юнаки хутко скочили на коней, дракон здійнявся в повітря, і всі разом подалися в бік далекої Хадарацької пустелі.

По дорозі Ерагон весь час думав про ельфійку. Це чарівне створіння було тепер разом із ним! Цікаво, що б сказав Роран? І чи зможе він хоч колись розповісти йому про свої пригоди?

Решту дня друзі гнали коней безмежною долиною, вряди-годи роблячи невеличкі зупинки для перепочинку. Воїни з Джиліда, мабуть, залишились десь далеко позаду, але друзям усе одно слід було остерігатись королівської варти, що могла бути в зустрічних селищах. Двічі на шляху юнаків траплялися засідки, та Сапфіра встигала вчасно їх попередити. Утім, їм таки довелося з’їхати зі шляху, аби не втрапити в яку халепу.

Надвечір місцевість змінилася, довкола потяглися пагорби, де-не-де порослі кактусами.

— Попереду місто Булрідж, — озвався Мертаг. — На нас обов’язково там чекатимуть, тому нам слід оминути цю засідку по темряві.

Невдовзі друзі побачили й саме місто, щільно оточене вартою. Спішившись, утікачі обережно оминули засідку й знову рушили в дорогу.

Наступна зупинка була вже на світанку Неподалік несла на південь свої каламутні води річка Рамр. Значить, вони зуміли подолати чималий відтинок шляху.

— Нам треба знайти якусь місцину для перепочинку, — схилився на шию коня Ерагон, радіючи з того, що їм пощастило уникнути небезпеки.

Вони розбили табір у заростях ялівцю, розстелили ковдри й обережно відв'язали ельфійку. Сапфіра терпляче чекала.

— Я вартуватиму до ранку, — сказав Мертаг. Ерагон щось буркнув на знак згоди й, загорнувшись у ковдру, миттю заснув.

Відпочити як слід їм так і не вдалося, бо вдосвіта мандрівники знову збиралися в дорогу.

— Це вже третя ніч після нашої втечі з Джиліда, — раптом озвалась до Ерагона Сапфіра. — А ельфійка ще й досі не прокинулась. Вона не їсть і не п’є, тож довго не протягне. Треба щось робити.

— Що сталося? — спитав Мертаг, сидячи на коні.

— Ми говоримо про ельфійку, — відповів Ерагон. — Сапфіру непокоїть її стан. Дівчина ще й досі не прокинулась, уявляєш? Мабуть, я загоїв не всі рани…

— А може, це Смерк перешкоджає? — припустив Мертаг.

— Тоді їй неодмінно треба допомогти.

Мертаг зліз із коня й схилився над дівчиною.

— Здається, вона просто спить, — здивувався він. — Цілком можливо, що це такий ельфійський самозахист… Але чому він так довго триває? Адже небезпека минула, ми врятували її від Смерка…