Коли зв’язок з ельфійкою урвався й парубок повернувся до тями, він раптом помітив, як до нього схилились Сапфіра й Мертаг.

— З тобою все гаразд? — спитали вони схвильовано. — Ти цілих півгодини мовчки сидиш навколішках.

— Та невже? — вдавано здивувався Ерагон.

— Так, — похмуро підтвердив Дракон. — До того ж, на обличчі в тебе була така страшна гримаса.

— Гаразд, я все поясню, — звівся на ноги парубок. — Я спілкувався з Арією. Так звати цю ельфійку.

— Ну, і що з нею? — поцікавилась Сапфіра.

Ерагон розповів своїм друзям про все.

— А де живуть вардени? — спитав Мертаг.

— Точно не знаю, — зітхнув Ерагон. — Та, здається, шлях до них значно довший, ніж звідси до Джиліда.

— І ми маємо дістатися туди за кілька днів? — здивувався Мертаг. — Ми ж тільки до цих дурних гір добиралися цілий тиждень! Чи ти хочеш УСІХ нас замучити?

— Якщо ми цього не зробимо, вона помре! — вигукнув Ерагон, — Тому я з ельфійкою полечу на драконі до варденів, а ти, якщо схочеш, приєднаєшся до нас пізніше.

— Так-так, — буркнув ображений компаньйон. — Мені не слід було забувати про власну роль у твоїх героїчних подвигах. Мертаг-слуга, Мертаг-погонич… А ще нас шукає імперія, от тільки не ти мене, а я тебе від неї рятую…

— Що ти верзеш? — спитав Ерагон, прикро вражений таким настроєм приятеля. — Я за все тобі вдячний, але чого ти злишся? Ніхто не просив тебе рятувати мене в Джиліді, ти сам так вирішив.

— Та невже? — уїдливо спитав той, несподівано штовхнувши вершника в груди. — Гадаєш, я зміг би покинути тебе на поталу разакам? А потім ще й не допомогти в Джиліді? Хіба ти можеш дати собі раду?

— Відчепись! — скрикнув вкрай роздратований Ерагон.

— А то що? — зареготав Мертаг і штовхнув його в плече. — Удариш мене? Ану, спробуй!

— Я сказав, відчепися! — повторив Ерагон, завдавши зухвальцю блискавичного удару під дих. Від різкого болю той склався навпіл, але миттю випростався, вдаривши Ерагона ногою. Невдовзі вони зчепились і вже качалися по землі, намагаючись перемогти один одного. Нарешті Ерагонові таки пощастило перекинути через себе супротивника. Звівшись на ноги, він хотів був його добити, аж раптом драконячий хвіст зі свистом перетнув йому шлях, а коли хлопець спробував перестрибнути перешкоду, блискавичний удар пазуристої лапи звалив його на землю. Краєм ока Ерагон помітив, що в такій самій ситуації опинився і його колишній приятель.

— Годі! — загарчала Сапфіра на свого господаря. — Ти що, з глузду з’їхав? Бачив би тебе зараз Бром…

Ерагон прекрасно розумів, що б сказав зараз Бром, тому його обличчя потроху почала заливати фарба. Але яке до цього діло драконові? Утім, він і не думав відпускати зворохоблених юнаків.

— Якщо не хочеш просидіти під моєю лапою цілу ніч, — озвалася Сапфіра, — маєш помиритися з Мертагом. Зрозумів?

— Ліпше просто мене відпусти, — скривився юнак.

— Ні, — пролунала тверда відповідь.

Ерагон насилу обернувся до приятеля, злизнувши з губи кров. Той, уникаючи його погляду, сказав, дивлячись кудись у небо:

— Ну що, вона збирається з нас злазити?

— Ні, доки не помиримось. Отож кажи, чого ти хочеш?

— Я вже пояснив, що не хочу їхати до варденів.

— Не хочеш чи не можеш? — перепитав Ерагон у напарника.

— А бодай тебе! — вилаявся той, намагаючись звільнитися від драконячої лапи. — Не хочу, розумієш? Вони вимагатимуть те, чого в мене нема!

— Хіба ти щось у них украв?

— Якби ж то! — гірко посміхнувся Мертаг.

— Тоді в чому справа? Ти вбив когось із них чи звабив їхню жінку?

— Ні, моя вина в тому, що я просто народився, — тихо відповів юнак, і Сапфіра нарешті звільнила обох друзів. Вони звелися й обтрусили з одягу пилюку.

— Здається, ти просто не хочеш відповідати на моє запитання, — сказав Ерагон, обмацуючи розбиту губу.

— Ну то й що? — знехотя мовив Мертаг. — Кажу ж тобі, вардени не зрадіють моїй появі, навіть якщо я принесу їм голову короля, а швидше за все закують у кайдани…

— Слухай, може, все-таки розкажеш? — м’яко попросив вершник. — Ну, про те, що сталося, га? Часом я сам буваю не в захваті від своїх учинків, тому навряд чи суворо тебе засуджуватиму.

— Ні, ти не розумієш… Ідеться зовсім про інше, — зітхнув приятель. — Сам я нічого не робив, просто мій батько…

Несподівано різкий Сапфірин свист урвав їхню розмову.

— Гляньте! — гукнув дракон.

Здалеку до друзів наближався загін воїнів. Курява стелилася слідом за ними, зброя виблискувала під останнім сонячним промінням, а тьмяно-червоний прапор майорів над колісницею.