— Ми ще не закінчили, — сказав Бром, — тож тобі ще рано розслаблятися.

І старий показав на невеличку рослину, назвавши її «делойс». Так він почав навчати Ерагона прадавній мові, розповідаючи назви речей: від «вьондр» — тонкої прямої палиці, до «Айдайль» — ранкової зірки.

Надвечір обидва знову змагалися на мечах біля багаття. Хоча Бром бився тепер лише однією рукою, його майстерність від того анітрохи не зменшилась.

Подальші дні минали за таким самим розпорядком. Зранку Ерагон вивчав прадавню мову й управлявся з камінцем, а ввечері вони з Бромом билися на дерев’яних мечах. Юнак відчував постійну втому, але поволі, майже непомітно, починав змінюватись. Невдовзі камінець, коли йому наказували здійнятися в повітря, уже хаотично не погойдувався. Ерагон уже засвоїв перші уроки, подані Бромом, і вони перейшли до більш складних. Та й знання прадавньої мови з кожним днем удосконалювались.

Зростала також Ерагонова впевненість та швидкість під час двобою. Тепер уже парубок рухався, наче та змія, його удари ставали сильнішими, а рука вже не тремтіла, коли він відбивав атаки. Тож сутички тривали все довше й довше, бо юнак навчився протистояти Брому. Тепер, коли вони завершували двобій, не лише Ерагон засинав із новими синцями.

Сапфіра теж підростала, хоча й повільніше. Довгі польоти та щоденне полювання неабияк загартували дракона. Тепер він був вищий за коня й значно довший. Але саме це й хвилювало Брома з Ерагоном, оскільки Сапфіра стала надто помітною для стороннього ока, вилискуючи своєю лускою й витаючи в небесах.

Мандрівники продовжували просуватись на південь слідом за разаками. Ерагона дуже дратувало те, що разаки весь час випереджали їх на кілька днів. Іноді він ладен був уже змиритися з невдачею, як раптом вони знаходили новий слід чи якийсь знак на дорозі, і в юнаковій душі знову спалахував вогник надії.

Упродовж усієї своєї подорожі берегами річки Нінор і прибережними рівнинами мандрівники так і не зустріли жодної живої душі. Тож їхнім вправам ніхто не заважав. Нарешті вони підійшли до Дарета, першого селища після Язуака.

В останню ніч перед відвідинами села Ерагонові наснився напрочуд яскравий сон. Він побачив Герроу з Рораном у зруйнованій кухні на фермі. Ті прохали допомогти їм відновити будинок, але він лише скрушно хитав головою. «Я переслідую твоїх убивць», — прошепотів він дядькові.

«Хіба ж я схожий на мертвого?» — ображено спитав Герроу.

«Я не можу вам допомогти», — м’яко відповів Ерагон, відчуваючи, як на очі йому навертаються сльози.

Несподівано пролунав рев, і Герроу обернувся на одного з разаків. «Тоді ти помреш», — прошипів той і рушив на хлопця.

Ерагон прокинувся в холодному поту й довго дивився на мерехтіння зірок.

— Усе буде добре, малий, — ніжно озвалась Сапфіра.

Дарет було розташовано по обох берегах річки Нінор, поруч з якою він, власне кажучи, тільки й міг існувати. Маленьке село виглядало занедбаним і не подавало жодних ознак життя.

Обережно роззираючись навсібіч, Бром із Ерагоном наблизились до нього. Цього разу Сапфіра сховалася неподалік і була готова будь-якої миті прийти на допомогу.

Прибульці в’їхали в Дарет, намагаючись не порушувати загальну тишу. Здоровою рукою Бром стискав свого меча, оглядаючи все довкола. Ерагон так само тримав лук напоготові. Проминаючи мовчазні будинки, вони обмінювалися збентеженими поглядами. «Якось недобре все це виглядає», — поділився своїми думками із Сапфірою юнак. Та нічого не відповіла, але він відчув, що дракон уже готовий вирушити до них. На дорозі з’явилися свіжі сліди дитячих ніг. Але де ж самі діти?

Бром в очікуванні застиг, коли вони в’їхали до центру Дарета, так і не побачивши жодної душі. Спорожнілим селищем гуляв вітер, здіймаючи куряву.

— Ушиваймося звідси. Мені це не подобається, — розвернув коня старий. Ерагон подався слідом.

Раптом за кілька кроків із-за будинків несподівано викотилися вози й загородили їм шлях. Наляканий Кадок рвучко спинився поряд зі Сніговієм. Назустріч прибульцям вистрибнув смаглявий чолов’яга. На боці в нього висів палаш, а в руках він тримав лук із напнутою тятивою. Ерагон також звів свою зброю й прицілився в незнайомця.

— Стій! — закричав той. — Опусти зброю. Ви оточені шістьма десятками лучників. Спробуйте бодай поворухнутись — і вони стрілятимуть.

Ніби підтверджуючи ці слова, на дахах сусідніх будинків виросли постаті озброєних чоловіків.

«Не наближайся, Сапфіро! — подумки закричав Ерагон. — Їх надто багато! Якщо ти з’явишся, вони розстріляють тебе ще в небі!» Дракон почув свого господаря, але важко було сказати, чи послухається він наказу. Тож юнак приготувався використати магію. «Я мушу спинити стріли, перш ніж вони вразять нас із Бромом», — вирішив юнак.

— Чого вам треба? — спокійно спитав Бром.

— Навіщо ви сюди прийшли? — вигукнув чолов’яга.