— У ній олія Сейтр, — він кинув знахідку Джоуду. — Разаки загубили її на шляху, а ми підібрали. Нам потрібні записи про товари, що надходили на кораблях до Тейрма, аби відстежити те, як імперія закуповувала олію. Це виведе нас на лігво разаків.

Джоуд замислився, на його обличчі з’явилися зморшки.

— Бачите ось це? — нарешті озвався він, показуючи на полиці. — Там записи про одну з моїх торговельних справ. Про одну, розумієте? На решту ви витратите місяці! Існує ще й інша проблема. Потрібні вам записи зберігаються в цьому замку, але доступ до них має лише Бранд, торговий розпорядник Рістхарта. Пересічним торговцям на зразок мене проглядати їх заборонено. Вони бояться, що ми підробимо числа й надуримо імперію з податками.

— Із цим ми якось розберемося пізніше, — сказав Бром. — Перш ніж щось затівати, нам треба кілька днів відпочити.

— Здається, моя черга допомагати? — посміхнувся Джоуд. — Зрозуміло, що мій дім — це твій дім. От лишень, як вас тепер називати?

— Я буду Ніл, — відповів Бром. — А хлопця звати Еван.

— Ерагон, — замислився Джоуд. — У тебе рідкісне ім'я, юначе. Небагатьох називали на честь першого вершника. За все життя я читав лише про трьох чоловіків, що мали таке ймення.

Ерагон був вражений тим, що старий знає його справжнє ім'я.

— Ти б не глянув, як там наші коні? — зиркнув на хлопця Бром. — Я не впевнений, що міцно прив’язав Сніговія.

«Вони щось приховують від мене», — обурився Ерагон, прожогом вилетівши з кімнати. Звісно, що Сніговій нікуди не зник, а ремінь було міцно затягнуто. Погладжуючи коня, розлючений Ерагон сперся на стіну замку.

«Це несправедливо! — подумки обурювався юнак. — Якби ж я міг чути, про що вони там говорять!» Раптом він аж підскочив, ніби вражений блискавкою. Адже допіру Бром навчив його слів, що покращують слух! «Це саме те, що треба! — зрадів Ерагон. — Аби тільки ті слова спрацювали!»

Зосередившись, юнак зібрав усю свою силу й мовив:

— Тверр стенр ун атра ека хорна!

Утім, він почув лише нерозбірливий шепіт, не більше. Розчарований, Ерагон знову прихилився до стіни, аж раптом зовсім поруч пролунали слова:

— …І ось уже вісім років я цим займаюсь, — гомонів Джоуд.

Ерагон роззирнувся навсібіч. Довкола не було нікого, окрім кількох вартових, що стояли біля дальньої стіни замку. Посміхнувшись, юнак усівся на землю і, заплющивши очі, почав прислухатися до розмови.

— Я ніколи не думав, що ти станеш торговцем, — вів далі Бром. — Особливо, зважаючи на те, скільки часу ти провів за книжками. Ти ж і лазівку знайшов саме таким чином! Чому торгівля перемогла в тобі вченого?

— Після Джиліда я вже не мав бажання сидіти в задусі над манускриптами, — озвався Джоуд. — Тож вирішив допомагати Аджихаду, хоча й не був воїном. Згадай, мій батько теж був торговцем. Саме він допоміг мені розпочати справу. Хоча здебільшого це лише прикриття для доставки товарів у Сурду.

— Але з часом, здається, усе пішло шкереберть? — сказав Бром.

— Так, жоден із відправлених по морю товарів не дійшов, — погодився старий. — Та й Тронжхейму бракує припасів. Мені здається, імперія викрила того, хто допомагав Тронжхейму. Хоч я й не впевнений, що це зробила саме імперія. Не було видно жодних ратників. Правду кажучи, я нічого не розумію. Може, Галбаторікс спеціально відрядив якихось найманців, аби дратувати нас?

— Я чув, що ти недавно втратив корабель.

— Останній із тих, які я мав, — зажурився Джоуд. — Уся моя команда — це були хоробрі та віддані люди. Навряд чи я коли-небудь тепер їх побачу… Єдине, що мені залишається, — відряджати каравани до Сурди та Джиліда суходолом, але хто може поручитися, що вони теж дійдуть. Я міг би винайняти чийсь корабель, але з недавнього часу за це ніхто не схоче братися.

— А скільки людей тобі допомагало? — спитав Бром.

— О, чимало по всьому узбережжю! Але всі торговці мають ту саму біду. Я знаю, про що ти подумав, адже сам міркував над цим не одну ніч. Тож навіть припускати не хочу, що серед нас існує зрадник, який мав би такі знання й силу. Бо коли так, то ми у великій небезпеці. Тому повертайся до Тронжхейма.

— Разом з Ерагоном, так? — обурився Бром. — Вони ж його там розірвуть. Це найгірше з місць, яке тільки можна вигадати. Ні, ще не час. Ти уявляєш собі поведінку гномів? Усі ж нападуться на хлопця! У Тронжхеймі він та Сапфіра не будуть у безпеці аж доти, доки ми не пройдемо хоча б туата ду оротрім.

«Гноми! — захвилювався Ерагон. — Де ж знаходиться той Тронжхейм? І чому він сказав Джоуду про Сапфіру? Він не мав цього робити, не спитавши мене!»

— І все ж таки їм потрібні саме твоя сила й мудрість, — озвався Джоуд.

— Мудрість! — пирхнув Бром. — Ти ж казав, що я старий буркун.

— Багато хто з цим не погодиться.

— Пусте! — відповів Бром. — Мені не треба пояснювати, хто я такий насправді. Ні, Аджихад упорається й без мене. Те, що я роблю, набагато важливіше. Але існування зрадника мене непокоїть. Чи не таким чином імперія довідалась, де…