Раптом із тієї діри закліпали чиїсь очі, і до хлопця вистрибнув величезний котисько. Він мав міцне тіло, дуже великі лапи й розкішне хутро. З пащеки визирали чималі ікла. Якщо чесно, він був зовсім не схожий на звичайного кота, принаймні Ерагон ще ніколи таких не бачив. Тварина пильно подивилася на гостя і, ніби завершивши оглядини, крутонула хвостом.

Мимоволі Ерагон подумки спробував дружньо звернутися до цієї загадкової істоти.

«Не треба цього робити», — несподівано пролунав внутрішній голос.

Юнак рвучко озирнувся довкола. Кіт, не звертаючи на нього жодної уваги, вилизував собі лапу. «Сапфіро, це ти?» — гукнув Ерагон, але відповіді так і не дочекався. Спантеличений, він сперся на прилавок і хотів був дістати предмет, що скидався на палицю.

«Це було б украй нерозумно», — знову пролунав той самий голос.

«Припини, Сапфіро», — відмахнувся Ерагон, беручи в руки палицю. Аж раптом його тілом, наче удар блискавки, пройшла хвиля нестерпного болю, і юнак упав на підлогу. Поволі біль ущух, але Ерагон насилу оговтався. Кіт, зістрибнувши на долівку, впритул поглядав на хлопця.

— Як на вершника Дракона ти не дуже кмітливий, — зненацька озвався він. — Я ж тебе попереджав.

— То це ти тут розмовляєш? — вигукнув Ерагон. Кіт позіхнув, потягнувшись усім тілом, і грайливо пройшовся перед гостем, оминаючи різноманітний непотріб на підлозі.

— А хто ж іще? — скоса глянув він.

— Але ж ти просто кіт!

Той коротко нявкнув і раптом стрибнув на хлопця, перекинувши його на долівку. Всівшись на гостеві верхи, він витріщився на Ерагона недобрим поглядом.

— Хіба я схожий на кота? — прогарчала тварина зовсім не по-котячому.

— Ні… — хотів був звестися Ерагон.

— То чому ж ти так мене називаєш? — кіт уп'явся юнакові в груди кіптями, не даючи йому встати. — Очевидячки, ти не дуже освічений хлопець. Тож виправляючи твою помилку, скажу, що я — кіт-перевертень. Нас лишилося зовсім небагато, але навіть такий селюк, як ти, мав би про нас щось чути.

— Але я не думав, що ви існуєте насправді! — захоплено вигукнув Ерагон. Кіт-перевертень! Оце так пощастило. Навіть у давніх переказах вони зустрічаються нечасто, гуляючи самі по собі й лише іноді даючи героям розсудливі поради. Якщо вірити легендам, то коти-перевертні володіють магією, живуть довше за людей і зазвичай знають більше, ніж кажуть.

— Буття не залежить від знання, — примружився кіт-перевертень. — Я теж не знав про твоє існування, аж доки ти не вдерся сюди й не розбудив мене. Але ж це зовсім не означає, що до тієї миті тебе не існувало.

— Вибач, що потурбував тебе, — озвався юнак, не зовсім розуміючи, про що це кіт говорить.

— Та нічого, я все одно вже збирався прокидатись, — змилостивився кіт, стрибнувши на прилавок. — І викинь нарешті ту палицю, бо знову вдарить!

— А що це таке? — спитав Ерагон, миттю поклавши небезпечний предмет на місце.

— На відміну від мене, це зовсім нецікава річ.

— А навіщо ж вона потрібна? — наполягав юнак.

— Хіба ти й досі цього не зрозумів? — знову потягнувся кіт, збираючись іще трохи подрімати.

— Стривай, — гукнув Ерагон, — а як тебе звати?

— У мене багато імен, — кіт-перевертень розплющив одне око. — Якщо тобі потрібне справжнє, то пошукай деінде.

Котяче око заплющилось, і Ерагон, зітхнувши, попрямував до виходу.

— Утім, ти можеш називати мене Солембум, — пролунало йому вслід.

— Дякую тобі, — чемно відгукнувся Ерагон, ховаючи посмішку. Солембум задоволено муркнув.

Аж тут вхідні двері прочинилися, й усередину ввірвалися сонячні промені. До крамниці увійшла Анжела з повнісінькою торбою якихось рослин. Вона кинула блискавичний погляд на Солембума.

— Він каже, що ти з ним говорив! — вражено вигукнула вона.

— А ви теж це вмієте? — спитав Ерагон.

— Звісно, — задерла голову знахарка. — Але це не означає, що він відповість.

Вона кинула торбу на прилавок і стала за нього.

— Дивно, ти йому сподобався, — сказала жінка перегодом. — Зазвичай Солембум до покупців не виходить. Він уважає, що ти здібний хлопчина, але тобі ще треба вчитися й вчитися.

— Дякую, — розгубився Ерагон.

— Як на мене, це неабияка похвала, — продовжувала Анжела, — 3 усіх прибульців — ти оце третій, із ким він зволив говорити. Першою була якась жінка багато років тому, другим — сліпий жебрак. А тепер ось ти. Але моя крамниця не для балачок! Може, щось купиш? Чи ти зайшов просто подивитись?