І перш ніж юнак устиг щось спитати, кіт-перевертень подався собі геть, граціозно виляючи хвостом.

— Я не знаю й не хочу знати, що він тобі сказав, — зауважила Анжела. — Але він говорив з тобою і саме для тебе. Тож нікому цього не розповідай.

— Здається, мені пора вже йти, — приголомшено озвався Ерагон.

— Ну, коли так, — посміхнулась Анжела. — Але якщо хочеш, то можеш залишатись тут, скільки тобі заманеться. Або ж купи щось у мене. Ні? Зрештою, ти почув чимало корисного й маєш усе як слід обмізкувати.

— Саме так, — відповів парубок, виходячи. — Дякую вам за те, що розповіли мені про моє майбутнє.

— Завжди до твоїх послуг, — мовила, посміхаючись, Анжела.

Вийшовши з крамниці, Ерагон зупинився, аби почекати, доки очі звикнуть до денного світла. Лише за кілька хвилин він зміг спокійно обдумати все почуте. Потім юнак повільно пішов вулицею, та невдовзі прискорив крок і врешті вибіг за межі Тейрма. Ноги швидко понесли його до Сапфіри.

Уже під скелею юнак нарешті покликав дракона, і той миттю спустився по нього, так само швидко піднявши нагору. Там Ерагон розповів про події сьогоднішнього дня.

— Слухай, — сумно сказав він наприкінці розповіді, — Бром таки має рацію: я справді завжди потрапляю в якусь халепу.

— Краще б ти запам’ятав те, що сказав кіт-перевертень, — відмахнулася Сапфіра. — Це куди важливіше.

— Звідки ти знаєш? — поцікавився хлопець.

— Я не впевнена, але, здається, згадані ним назви мають неабияку силу. Наприклад, Ку-ті-ан, — із насолодою вимовила Сапфіра. — Ні, ти неодмінно мусиш тримати це в пам’яті.

— Може, варто розказати про все Брому? — спитав Ерагон.

— Це вже твоя справа, — спохмурнів дракон. — Утім, гадаю, йому зовсім не обов’язково знати про твоє майбутнє. Якщо ти розкажеш про Солембума, старий засипле тебе купою запитань, на які, можливо, ти й не захочеш відповідати. А якщо ти спитаєш тільки про назви, тоді він почне цікавитись, звідки ти про них знаєш. Ти ж не зможеш сказати йому неправду?

— Ні, — погодився Ерагон. — Мабуть, я нічого йому не казатиму. Але якщо все це надто важливе, щоб його приховувати?

Вони ще довго гомоніли, аж доки не втомилися переконувати одне одного. Тоді друзі просто сіли поруч і до самісінького вечора розглядали довколишні краєвиди.

За якийсь час Ерагон уже поспішав до Тейрма й невдовзі постукав у двері Джоудового будинку.

— Ніл уже повернувся? — спитав хлопець дворецького.

— Так, сер. Гадаю, він у кабінеті, — пролунало у відповідь.

— Дякую, — кивнув юнак і подався до кабінету. Там він побачив Брома, що сидів біля каміна й пихкав люлькою.

— Як усе пройшло? — спитав Ерагон.

— Препаскудно! — буркнув Бром, не виймаючи люльки з рота.

— Але ж ви розмовляли з Брандом?

— Так, без жодних утішних наслідків. Цей торговий розпорядник — найгірший різновид бюрократа. Він дотримується найдрібніших правил, із задоволенням вигадуючи ще й свої власні, аби тільки ускладнювати людям життя! До того ж, він уважає, що робить це для загального добра.

— То він не дозволив проглянути записи? — спитав Ерагон.

— Ні, — знов буркнув Бром. — Що я йому вже тільки не казав, він залишився непохитний. Навіть відмовився від хабара, досить великого! Раніше я гадав, що непродажних вельмож узагалі не існує, а от тепер вважаю їх гіршими за звичайнісіньких мерзотників.

Старий люто запихкав димом і нерозбірливо вилаявся.

— І що ж тепер? — спитав юнак, перечекавши напад Бромової люті.

— Наступного тижня почну вчити тебе читати! — відповів той.

— А потім?

— А потім на Бранда чекатиме сюрприз, — розплився в посмішці Бром. Ерагон почав був розпитувати який саме, та старий тільки відмахнувся.

Вечеряли друзі в розкішній їдальні. Джоуд сидів по один бік столу, непривітна Гелена —

по другий. Бром із Ерагоном усілися посередині, але така позиція видалась парубкові не зовсім затишною. З обох боків було порожньо, тож єдине, що його тішило, це можливість швидкої втечі. Думка про неї заспокоювала юнака, коли той ловив на собі похмурі погляди господарки будинку.

Вечеря відбувалася в цілковитій тиші, оскільки господарі відразу ж узялися за страви. «Навіть на похороні часом буває веселіше», — мимохіть подумав Ерагон. Адже справді буває. Наприклад, у Карвахолі він відвідав чимало похоронів, і на жодних поминках не було так сумно. А тут наче нікого й не ховають, але хвилі обурення й люті, що їх випромінює Гелена, так і накривають його з головою.

Бром нашкрябав вугіллям на пергаменті абетку й показав її Ерагонові.