— Дамблдор хотів би знати, — сказав він. Гаррі стенув плечима.

— Ходімо... нам ще треба попрацювати з мовчальними закляттями.

Вони квапливо й мовчки ішли темною галявиною, ковзаючи і спотикаючись у баюрах. Гаррі був у полоні думок. Чого ж так прагнув Волдеморт? Що ж саме відбувалося не так швидко?

"...він має й інші плани... плани, які може здійснити без зайвого розголосу... те, що можна здобути лише таємно... це така зброя. Те, чого він не мав минулого разу".

Гаррі вже з місяць не згадував цих слів. Був занадто заглиблений у гоґвортські події, занадто заклопотаний постійним двобоєм з професоркою Амбридж, несправедливістю міністерського втручання... але тепер він їх знову згадав і замислився... Волдемортова лють була виправдана, якщо він так і не наблизився до володіння зброєю, яка б вона не була. Може, йому став на заваді Орден і перешкодив нею заволодіти? Де вона зберігалася? У кого зараз?

— Мімбулус мімблетонія, — пролунав Ронів голос, і Гаррі саме вчасно отямився, щоб пролізти крізь отвір за портретом до вітальні.

Схоже було, що Герміона досить рано пішла спати, залишивши на столі біля каміна купу в'язаних ельфівських шапочок, а в кріслі — Криволапика, що згорнувся клубочком. Гаррі був навіть радий, що її немає, бо не дуже хотів обговорювати біль у шрамі і вислуховувати її наполягання, щоб ішов до Дамблдора. Рон стурбовано на нього зиркав, але Гаррі витяг підручники замовлянь і сів до роботи над рефератом. Зосередитися ніяк не вдавалося, і він май же нічого не написав. Незабаром Рон повідомив, що теж іде спати.

Минула північ, а Гаррі читав і перечитував абзац про використання цингової трави, любистку та чхального зілля, не сприймаючи ані слова.

"Ці рослини найбільше впливають на запальні процеси мозку і тому застосовуються в медичних препаратах для одурманення та збивання з пантелику, коли чаклун бажає досягти ефекту нерозважливості й необачності.."

...Герміона казала, що Сіріус, відколи його замкнули на площі Ґримо, став необачний...

"...найбільше впливають на запальні процеси мозку і то му застосовуються..."

...у "Щоденному віщуні" подумають, що в нього запалення мозку, якщо довідаються, що він відчуває Волдемортів настрій...

"...тому застосовуються в медичних препаратах для одурманення та збивання з пантелику..."

...одурманення — це те, що відбувається з ним, бо як він може знати, що відчуває Волдеморт? Що то за химерний зв'язок між ними, так і не розтлумачений йому Дамблдором?

"...коли чаклун бажає..."

...Гаррі так хотів би заснути...

"...досягти ефекту нерозважливості..."

...Було так тепло й зручно в кріслі біля каміна, коли дощ собі періщив у шибки, Криволапик муркотів, а вогонь легенько потріскував...

Книга вислизнула з обм'яклих рук Гаррі і з глухим стуком упала на килимок. Слова схилилася набік...

Він знову блукав коридором без вікон, і кроки його відлунювали в тиші. Коли вдалині з'явилися двері, серце в нього закалатало... якби ж то він зумів їх відчинити... пройти крізь них...

Він простяг руку... ось-ось торкнеться їх кінчиками пальців...

— Гаррі Поттере, паничу!

Здригнувся й прокинувся. У вітальні давно вже погасли свічки, але біля нього щось ворушилося.

— Хто це? — випростався Гаррі в кріслі. Вогонь уже дотлівав, а кімната була оповита темрявою.

— Добі приніс вашу сову, паничу! — пискнув голосочок.

— Добі? — перепитав Гаррі, вдивляючись у темряву, звідки долинав голос.

Ельф-домовик Добі стояв біля столу, на якому Герміона залишила з півдесятка в'язаних шапочок. Його величезні гострі вуха стирчали з-під усіх, здається, шапочок, сплетених за весь цей час Герміоною. Він натягнув їх одну на одну, і голова його тепер здавалася довшою ледь чи не на метр. Зверху, на найвищому бомбончику, височіла, незворушно ухкаючи, явно вилікувана Гедвіґа.

— Добі зголосився повернути Гаррі Поттерові сову, — пропищав ельф із захопленим виразом. — Професорка Граблі-Планка сказала, що з нею вже все гаразд, паничу. — Він так низько вклонився, що його схожий на олівець ніс торкнувся потертої поверхні килимка, а Гедвіґа обурено ухнула й спурхнула на поруччя Гарріного крісла.

— Дякую, Добі! — сказав Гаррі, погладжуючи Гедвіжину голову і кліпаючи очима, не в змозі позбутися образу дверей зі свого сну... він був такий яскравий. Пильніше придивився до Добі й побачив, що ельф мав на собі ще й кілька шарфів та безліч шкарпеток, через те його ноги здава лися величезними порівняно з тілом.

— Е-е... ти що, забирав увесь одяг, залишений Герміоною?

— Ой, ні, паничу, — радісно пояснив Добі. — Добі дещо брав і для Вінкі, паничу.

— Так? І як там Вінкі? — поцікавився Гаррі. Вуха в Добі трохи відвисли.

— Вінкі й далі багато п'є, паничу, — сумно відповів він, похнюпивши свої круглі й величезні, мов тенісні м’ячі, зелені очі, — Вона й далі не дбає про одяг, Гаррі Поттере. Та й інші ельфи-домовики теж. Ніхто з них тепер не прибирає у ґрифіндорськіи вежі, де скрізь розкидані шапочки та шкарпетки! Паничу, вони вважають, що це принизливо. Добі все робить сам, паничу, але Добі не нарікає, паничу, бо він завжди сподівається зустріти тут Гаррі Поттера, і сьогодні, паничу, його бажання здійснилося! — Добі знову вклонився до землі. — Але Гаррі Поттер не радісний, — вів далі Добі, коли знову розігнувся й боязко глянув на Гаррі. — Добі чув, як він уві сні щось бурмотів. Гаррі Поттеру снилися погані сни?