Бояриня
Драматична поема
І
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б і й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара П е р е б і й н и х а дає останній лад на столі, їй помагає дочка її О к с а н а і с л у ж е б к а.
Через садок до рундука ідуть П е р е б і й н и й і С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.
П е р е б і й н и й (до гостя)
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю,
поки ми там на цвинтарі балачки
провадили.
П е р е б і й н и х а
(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)
Боярине, прошу
зажити з нами хліба-солі.
С т е п а н (уклоняючись)
Рад би,
шановна паніматко, та не смію,
коли б не гнівались старі бояри, —
я й так уже давно від них одбився.
П е р е б і й н и й
Про них ти не турбуйся. Підкоморій
їх запросив на бенкет, а тебе
я випрохав до нас: "Я сам, — кажу їм, —
щось недугую трохи, то не можу
на бенкетах гуляти, а Степана,
по давній приязні до його батька,
хотів би пригостити в себе в хаті.
Він молодик, йому ще не пристало
на бенкети великі учащати".
Боярам, видко, вже запах медок
та варенуха, отже, роздобрились
та й мовили: "Нехай собі п а р н і н к а
сидить у тебе хоч і до від'їзду.
Навіщо він нам здався?"
С т е п а н
От спасибі,
панотченьку!
(Зіходить на рундук з господарями).
П е р е б і й н и й
Я джурі накажу,
нехай перенесе твоє манаття
до нас, та й заберу тебе в полон,
поки не визволять бояри.
С т е п а н
Боже!
Такий полон миліший од визволу.
П е р е б і й н и х а (до Оксани)
Піди лиш, доню, там пошли Семена.
(Оксана виходить і незабаром вертається).
С т е п а н
Якби лиш я не став вам на заваді...
П е р е б і й н и х а
Ото б таки! Ще в нас у хаті стане
для гостя місця!
П е р е б і й н и й
Ти, синашу, в мене
забудь всі церегелі. Таж зо мною
небіжчик батько твій хліб-сіль водив,
укупі ми й козакували.
(Садовить Степана ( сам сідає при столі. До Оксани).
Дочко,
ти б нас почастувала на початок.
(Оксана наливає з сулійки дві чарки — батькові й гостеві).
О к с а н а
Боярине, будь ласка, призволяйся.
С т е п а н
(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)
Дай боже, панночко, тобі щасливу
та красну долю!
О к с а н а
Будь здоровий, пивши.
(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька.
Всі вечеряють).
П е р е б і й н и й (до Оксани)
А він спочатку не пізнав тебе,
ти знаєш? Запитав: "Яка то панна
у першій парі корогву несе?"
О к с а н а (усміхаючись і поглядаючи на Степана)
Коли?
П е р е б і й н и й
Та отоді ж, як ти на трійцю
в процесії між братчицями йшла.
С т е п а н
Ти завжди носиш корогву?
О к с а н а (з певною самовтіхою)
Аякже,
я перша братчиця в дівочім братстві.
П е р е б і й н и й (жартівливо підморгнувши)
Се вже тобі не та мала Оксанка,
що ти, було, їй робиш веретенця.
О к с а н а
Ті веретенця й досі в мене є...
(Замовкає, засоромившись).
С т е п а н (втішений)
Невже?
О к с а н а
(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)
А де се, мамо, наш Іван?
П е р е б і й н и х а
Та де ж? На вулиці між товариством.