Залізний сірник погас.

Муся, усе ще тримаючи склянку біля обличчя генерала, кинула погляд на Іполита, що стояв, витягнувшись, мов чапля.

– А від чого він помер? – запитала.

Іполит набрав поважного вигляду, вклонився генеральській дочці:

– Ми так собі гадаємо, Мар’є Матвєвно, що суб’єкт отруєний безпосередньо через вживання алкогольного напою, а саме шампанського вина «Blanc de blancs», що означає «біле з білих» і виробляється з винограду сорту «шардоне».

Іполит Вікентійович у присутності Мусі полюбляв виглядати освіченим.

– Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь робите?! – підстрибнув врятований від серцевого нападу генерал Гурчик.

Дійсно, подумав Іполит Вікентійович, і чому ця дівчина такий вплив на всіх має…

– Так Мар’я ж Матвєвна запитали, – ніяковіючи, пояснив він.

– От через таких добродіїв, як ви, вона зараз у небезпеці! Забагато їй байок розповідаєте. А вона і рада!

І до Мусі:

– Зібралась? Їдьмо на вокзал!

І у двері, де вже маячив вірний лакей:

– Аристарху! Закладай фаетон – панночка після сніданку від’їжджає!

– Вас, Матвію Івановичу, на місці злочину чекають, – наважився нагадати Іполит.

– Знаю. Дорогою заїдемо, – сердито буркнув той і був оглушений вигуком «Ура!», котрий цілком по-армійському дзвінко видала Муся, заплескавши при цьому в долоні.

І вискочила з кабінету – переодягатися. Тільки зараз згадала, що стоїть перед Іполитом Вікентійовичем в самому пеньюарі.

Гурчик знову тяжко зітхнув, киваючи услід:

– Вимучила мене… Слідчим хоче бути…

– Але ж, шановний Матвію Івановичу, Мар’я Матвєвна дійсно допомогла нам Петьку Шнура впіймати. Якби не її досліди з відбитками ступні в багнюці – ми б інших доказів і не мали…

– Авжеж, – не без гордощів відповів генерал Гурчик, – розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлопцем народитися…

І, згадавши недавню розмову, насупив брови:

– Але якщо ти дівицею на світ прийшла – будь ласка, йди заміж. І – ніяких фанаберій!

Іполит почервонів, клацнув затісними штиблетами і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки генерал з донькою зберуться в дорогу.

Зібралися десь по десятій.

Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до тітки треба їхати «в людському» вигляді.

Тому її пошита Лизаветою за останнім словом паризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негайно була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки вісімнадцяти років. Проте викинув помаду і пудру «Помпадур».

А от «ручну поклажу» перевірити не вдалося – спішив.

А дарма!

Адже, крім великої валізи, Марія Матвіївна Гурчик мала й те, що погодилася б віддати хіба що ціною власного життя.

По-перше, зв’язала охайною купкою з десяток книжок свого улюбленого доктора Шерла, ретельно замаскувавши зверху і знизу романами Жорж Санд і мадам Убліє.

По-друге, зібрала «лікарський саквояж», де, за її «чесним словом», мали бути ліки й інші медично необхідні для дівчини речі.

Ніяких ліків там, звісно, не було.

А були зовсім інші речі.

Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пензлики різного калібру, пляшечка з сірчаною кислотою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених невідомою рідиною різного кольору, медичні щипці, скальпель, обценьки.

Окремо варто було б розповісти про набір збільшувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарізаний стосиками м’який папір, що ним промокають чорнила, і насамкінець – коробка театрального гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асигнаціями в пересувному цирку-шапіто), який конче необхідний кожному порядному шпигуну для зміни зовнішності!

Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взяти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмовилась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати компаньйонку не було часу, адже генерал квапився на місце злочину.

Муся побожилася, що сидітиме у вагоні тихо і мирно до самого Глобино і ніяка наглядачка їй не потрібна.

Вийшли до фаетону, кожен у своїх думках.

Повантажились.

Іполит подав Мусі руку – довелося спертися, хоча Муся не любила таких м’яких вологих рук, підштовхнув під ліктик генерала.