— Ні, — похитала головою Тамара хвилин через п’ять після того, як Край закінчив оповідь, — тобто тоді, коли знову змогла говорити сама. — Ні. Ніколи. Я не дозволю.

Щосили хотілося прокинутися, хоч вона і знала, що не спить. Та почути подібне в реальності... Тамара боялася, що саме вона виявиться тим, чого бажає ця потвора, тим, заради чого вона влізла в цей світ. Але таке...

— Що, справді? — блиснув білими зубами Край, і його брови здивовано підстрибнули вгору. — Ти справді гадала, що все це лише заради тебе? Ох ти боже ж мій...

Він зігнувся навпіл у нападі заливистого реготу. Тамарі ж було не до сміху. Здійснення бажання цього ЩОСЬ під оболонкою мускулястого мачо означало для неї набагато гірше, ніж мученицьку смерть. «Чи не те саме свого часу відчувала Марія, дружина Йосипа?» — промайнуло в голові блюзнірське.

— Так, от тільки не треба цього дешевого мелодраматизму. — Край знову випростався і змахнув сльозу з ока. — Можна подумати, я запропонував щось погане. Житиме він, житиме. І навіть чудово себе почуватиме. Проживе довге життя і багато чого досягне. Можеш починати пишатися ним уже зараз.

Тамара продовжувала хитати головою з боку в бік, неначе заведена. Краєва усмішка повільно сповзла з його лиця.

— Твій син, Томо, — чітко і повільно повторив цей страшний молодик. — Він мій. Тепер уже мій. Усе, як домовлялися.

— Я з тобою не домовлялася, — буквально виплюнула Тамара. — Я ні...

— Ти ні, але це не має значення. Я покликав тебе не для того, щоби сперечатися чи торгуватися. Справа вже вирішена. Вона була вирішена задовго до того, як ти взагалі намітилася на цьому світі. Тобто ніяких відмовок бути не може. Я візьму те, що моє. А ти тут лише з тієї причини, що я хочу зробити все тихо й мирно. По-людськи. — Тут його фірмова усмішка знову сяйнула в усій красі. — Я не збираюся забирати його в тебе. Я пропоную тобі приєднатися до нас. Хіба це не шляхетно з мого боку?

О так. Шляхетніше нікуди. Їй велять подарувати свого сина істоті з найгіршого із світів, мотивуючи прадавньою угодою, що її уклала якась там пращурка. А вона має беззаперечно підкоритись.

— З якої причини я маю тобі вірити? — запитала Тамара перше, що спало на думку. Їй потрібен час, аби щось придумати, знайти хоч якийсь вихід з цієї клітки без ґрат. Якщо вдасться, звісно, адже всі її думки для нього такі ж читабельні, як транспаранти на параді. — Звідки мені знати, що у твоїй історії є хоч краплина правди?

— Бо я ніколи не брешу, — знизав плечима Край. — Але гаразд. Хочеш доказів — добре, маєш право. Я сам дав цю силу вашому роду...

— Ти?! — недовірливо перебила Тамара.

— Авжеж, я. Ти ж не думала, що це люблячий Господь за власним бажанням напоумив тебе копирсатися у вищих сферах? Він, взагалі-то, дуже не любить усякі язичницькі штучки-дрючки. Я в цьому плані більш ліберальний. Так-от, оскільки це мій дарунок, то я прекрасно знаю, на що ти здатна. А от сама ти, здається, цього ще не усвідомлюєш.

— Чого саме?

— Своїх можливостей. Те, чим ти займаєшся зараз, — то як стрільба по горобцях із зенітної установки. Насправді тобі не потрібні ніякі закляття й амулети. То все для невдах. Тобі ж достатньо самої лише сили думки.

— Достатньо для чого?

Край важко зітхнув.

— Слухай, яка ж ти важка на підйом... Пояснюю — твої можливості в десятки разів сильніші, ніж тобі здається. Ти здатна на різне — починаючи від дешевих фокусів з матерією типу пересування й руйнації предметів і аж до впливу на живих істот. Ти зможеш зцілювати, а зможеш убивати, лише забажавши цього. Зможеш влізти в голову до будь-кого, зможеш контролювати чию завгодно свідомість...

— Так, як це робиш ти зі своєю паствою?

— Ну, майже. Порожнеча існує для того, щоб її заповнювали, Томо. Це мій девіз. Я заповнюю її тим, що ближче людській природі. Але всю цю нудну філософію я можу викласти тобі пізніше, якщо забажаєш. Зараз тобі треба знати те, що ти володієш практично необмеженими можливостями — які залишається тільки відкрити. Я допоможу, якщо, звісно, ти погодишся на мої умови. Ти віддаси мені те, що я хочу, а я відкрию тобі справжню тебе. То як?

— Дивно, — задумливо мовила Тамара. — Якщо ти такий всесильний хлопець — тоді для чого всі ці красиві умовляння? Чому просто не зробиш з мене слухняну зомбі, таку саму, як інші? Хіба не простіше?

— Ляльки потребують постійного контролю, — розвів руками Край. — Вони поступово взагалі втрачають можливість думати самотужки. Мені б не хотілося, щоби ти ставала такою. Твій рід досі накопичував силу. Вважай, що свого часу я зробив внесок, як у банку, і ось на цей момент набігли солідні відсотки, які я хочу зняти. Ти дуже сильна, Томо. Сильніше за тебе тільки твій син, та й то йому ще тільки належить розкритися. Перетворити тебе на безвільного манекена — значить, дарма розтринькати дар, який ти маєш. Набагато вигідніший для нас обох варіант — якщо ти приєднаєшся до мене добровільно. Дивись на це як на пропозицію створити сім’ю. Тільки не тіш себе марними ілюзіями. Я все одно заберу те, що моє, а твій вибір — отримати силу чи стати нічим. Дуже просто.