— Я не маю жодного уявлення, навіщо Ар’я робить те чи інше. — Санса гидувала стайнею, бо там смерділо гноєм і роїлися мухи. Навіть для того, щоб їхати кататися верхи, не обов’язково ж самій ходити до стайні. Досить наказати засідлати коника і вивести його надвір. — То хочеш почути про прийом чи ні?

— Хочу, — відповіла Джейна.

— Там був чорний братчик, — мовила Санса, — він прохав людей для Стіни. А сам старий і смердючий.

Їй таке не подобалося. Вона уявляла собі усю Нічну Варту схожою на дядька Бенджена. У піснях їх називали чорними лицарями Стіни. Та цей братчик був горбатий і бридкий, до того ж напевно мав воші. Якщо Нічна Варта насправді складалася з таких людей, то її зведеному братові-байстрюкові Джону не пощастило, і вона його пожаліла.

— Батько спитали, чи немає в палаті лицарів, які бажають зробити честь своєму родові, вдягнувши чорне. Але ніхто не зголосився, тож батько віддали цьому Йоренові усіх в’язнів з підземелля і відправили геть. Пізніше з’явилися двоє братів — охочекомонні з Дорнійського Порубіж'я, просилися на королівську службу. Батько прийняли їхню присягу…

Джейна позіхнула.

— Лимонних тістечок немає?

Санса не любила, коли її перебивали, та мусила погодитися: події у престольній палаті значно нудніші за лимонні тістечка.

— Ану ж подивимося, — відповіла вона.

На кухні лимонних тістечок не знайшлося, та вони здобули половину холодного полуничного пирога, не менш смачного. Дівчата з’їли його на сходах, хихотячи та пліткуючи про всяке різне. Того вечора Санса лягла спати, почуваючись майже такою ж зіпсованою, як Ар’я.

Наступного ранку вона піднялася до світанку і заспаною прочалапала до свого вікна, щоб подивитися, як пан Берік шикує свій загін. Вони виїхали, коли ранок займався над містом, під трьома прапорами: на високому держалні майорів увінчаний короною олень короля, на меншому знамені шкірився лютововк Старків, а на роздвоєному прапорці пана Беріка звивалася блискавка. Все було так цікаво, наче справджувалася пісня. Дзвеніла зброя, блимали смолоскипи, прапори танцювали у повітрі, пирхали й іржали коні, золоте вранішнє світло навскіс падало через замкову решітку, яку саме підіймали. Особливо гарно виглядали вояки Зимосічі у сріблястих кольчугах і довгих сірих деліях.

Прапор Старків віз Алин. Коли він натягнув повід біля пана Беріка, щоб обговорити щось, Санса аж задивилася на нього. Алин був гарніший за Джорі, ще й одного дня стане лицарем.

Башта Правиці здавалася такою порожньою, коли вони поїхали, що Санса рада була побачити навіть Ар’ю, коли та прийшла снідати.

— А де усі? — запитала сестра, знімаючи скоринку з червоного помаранча. — Чи батько послали їх ловити Хайме Ланістера?

Санса зітхнула.

— Вони поїхали з паном Беріком, аби зняти голову з пана Грегора Клегана.

Вона повернулася до септи Мордани, яка їла вівсяну кашу дерев’яною ложкою.

— Септо, скажіть, пан Берік виставить голову пана Грегора на його власній брамі чи привезе назад до короля?

Минулого вечора вони сперечалися про це з Джейною Пул. Септа сахнулася з жаху.

— Не личить юним паннам обговорювати такі речі за сніданком! Де твоє виховання, Сансо? Їй-бо, останнім часом ти поводишся не краще за свою сестру!

— А що зробив Грегор? — запитала Ар’я.

— Спалив якесь село, убив багато людей, разом з жінками та дітьми.

Ар’я скривилася.

— Хайме Ланістер убив Джорі, Геварда і Вила. Хорт убив Мику. Хтось мав би зняти голови з них.

— Це не те саме, — відказала Санса. — Хорт на службі в Джофрі, він охороняє його життя. А твій різницький посіпака напав на принца.

— Брешеш, — відповіла Ар’я. Вона так стиснула помаранча у руці, що поміж пальців потік криваво-червоний сік.

— Лайся собі, скільки хочеш, — безтурботно мовила Санса. — Як я вийду за Джофрі, більше не зможеш. Тобі доведеться мені кланятися і казати «ваша милість».

Раптом вона заверещала. Ар’я кинула помаранча через стіл, і він з чваканням ляпнув Сансу просто по лобі, а тоді звалився їй на коліна.

— У вас сік на лобі, ваша милість, — відказала Ар’я.

Сік стікав по носі та щипав очі. Санса витерла його серветкою, але заверещала знову, коли побачила, що сталося з чудовою шовковою сукнею вершкового кольору.

— Ти потвора! — закричала вона сестрі. — Треба було зарізати тебе, а не Панночку!

Септа Мордана скочила на ноги.

— Ваш вельможний батько знатимуть про це! Негайно йдіть по своїх кімнатах! Зараз же!

— Я теж? — В очах у Санси стояли сльози. — Так нечесно!

— Це не обговорюється. Ідіть!

Санса вийшла, задерши носа. Вона мала стати королевою, а королеви не плачуть. Принаймні не там, де бачать люди. Коли вона дійшла до опочивальні, то засунула двері й зняла сукню. Червоний помаранч залишив криваву ляпку на коштовному шовку.

— Ненавиджу її! — заволала вона. Тоді зібгала сукню жужмом і жбурнула її у холодний комин на вугілля від вогню минулої ночі. Коли Санса побачила, що пляма просочилася й на нижню сорочку, то мимоволі почала схлипувати. Потім рвучко стягнула з себе решту одягу, кинулася у ліжко і плакала, поки не заснула.