— Ти не поранена?

— Та ні. — Обличчя вона мала дуже брудне, і сльози залишали рожеві сліди на шоках. — Ось лишень їсти хочу. Я їла ягоди з лісу, та більше нічого не знайшла.

— Скоро ми тебе нагодуємо, — пообіцяв Нед, а тоді підняв обличчя на короля. — Як я маю це розуміти?

Його очі пробігли палатою, шукаючи дружніх облич. Окрім його власних людей, таких не знайшлося. Пан Раймун Даррі вміло ховав свої почуття. Князь Ренлі грав на губах легкою усмішкою, яка могла означати що завгодно. Старий пан Барістан стояв похмуро і урочисто. Решта були ланістерівці, які всі до одного дивилися вороже. Єдине щастя полягало в тому, що і Хайме Ланістер, і Сандор Клеган ще не повернулися з пошуків північніше Тризуба.

— Чому мені не повідомили, коли знайшлася моя дочка? — загримів владний голос Неда. — Чому її не привели відразу до мене?

Він казав до Роберта, але відповіла йому Серсея Ланістер.

— Як ви смієте звертатися до короля таким чином?!

На цих словах король ворухнувся.

— Помовч, жінко! — гримнув він і випростався на кріслі. — Вибач, Неде. Я не збирався лякати дівчинку. Мені здалося, буде краще доправити її зразу сюди, щоб швидко вирішити справу.

— Яку ще справу? — У голосі Неда задзвенів лід.

Наперед ступила королева.

— Наче ви самі не знаєте, Старку. Ваша дочка напала на мого сина! Разом з різницьким підмайстром. А її звірюка намагалася відірвати принцові руку!

— Це брехня, — голосно відповіла Ар’я. — Німерія тільки трохи його покусала. Бо він мучив Мику.

— Джоф розповів нам, що трапилося, — відповіла королева. — Ви з різниченком били його палицями, а тоді ти напустила свого вовка.

— Все було зовсім не так! — вигукнула Ар’я, знову близька до сліз. Нед поклав їй руку на плече.

— Ні, саме так! — наполіг принц Джофрі. — Вони всі напали на мене, і вона викинула Лев’ячого Зуба до річки!

Нед помітив, що той навіть не глянув на Ар’ю, поки говорив.

— Брехло! — заверещала Ар’я.

— Закрий рота! — заволав у відповідь принц.

— Ану годі! — проревів зі свого місця роздратований король. Запала тиша. Його милість втупився у Ар’ю з-під бороди, що вкривала йому все обличчя. — Тепер, дитино, розкажи мені гарненько все, що трапилося. Все як було, щиру правду. Брехати королю — то великий злочин.

Тоді він глянув на свого сина.

— Коли вона закінчить, ти теж матимеш слово. До тієї пори припни язика.

Щойно Ар’я почала розповідь, Нед почув, як ззаду прочинилися двері. Він зиркнув туди і побачив Вайона Пула з Сансою. Вони стали позаду палати і мовчки слухали слова Ар’ї. На тому місці, де дівчинка закинула меча Джофрі у води Тризуба, Ренлі Баратеон зареготав. Король на це визвірився:

— Пане Барістане, якщо ваша ласка, проведіть мого брата геть із палати, аби він, часом, не вдавився!

Князь Ренлі придушив сміх:

— Мій брат занадто ласкавий. Я сам знайду вихід.

Він уклонився Джофрі й мовив:

— Матиму за честь пізніше дізнатися від вас достеменно, як дев’ятирічна дівчинка, менша за мокрого щура, обеззброїла принца ручкою від мітли і викинула його меча до річки.

Поки Ренлі зачиняв за собою двері, Нед почув його останні слова:

— Лев’ячий Зуб… — І ще один напад реготу.

Принц Джофрі, блідніючи, розпочав вельми відмінну оповідку про ті самі події. Коли він закінчив, король важко підвівся зі свого місця, на вид бажаючи опинитися де завгодно, аби не тут.

— Семеро дідьків на мене, що я маю про це думати? Він каже одне, вона — зовсім інше!

— Там були не тільки вони двоє, — зазначив Нед. — Сансо, піди-но сюди.

Нед чув від неї всю історію ще того вечора, коли зникла Ар’я, тому знав правду.

— Розкажи, доню, як усе було.

Його старша дочка, вагаючись, ступила наперед. Вона була вдягнена у блакитний оксамит з білою торочкою, мала на шиї срібне намисто, а її густе волосся аж сяяло, добре розчісане. Санса блимнула очима на сестру, тоді на принца.

— Я не знаю, — мовила вона плаксиво. Здавалося, більше за все їй хотілося втекти. — Я не пам’ятаю. Все сталося так швидко, я не бачила…

— Ах ти ж гнилуха! — заверещала Ар’я, стрілою кинулася на сестру, збила її з ніг на підлогу і замолотила кулаками. — Брехло, брехло, брехло!

— Ар’я, припини! — загукав Нед. Джорі відтяг її від сестри, а вона впиралася і хвицялася. Нед підняв Сансу, бліду та тремтливу, на ноги.

— Ти не забилася? — запитав він в дочки, але та втупилася у Ар’ю і, здавалося, нічого не чула.