я не в змозі більше стриматися. Міра, як мені здається, теж відчуває, що я не в змозі більше стриматися, і не

хоче стримувати мене. Я торкаюся її плечей, вона довірливо пригорнулася до мене. Мені не треба більше

стримуватися. Гей, Старигане, мабуть, ти радий за мене, так? Звісно, радий, мій любий, мій розбещений

старий.

Я дивлюся на годинник, і мені відразу приходить на згадку героїня кінострічки «Закоханий за власним

бажанням», яку талановито зіграла Євгенія Глущенко, пам'ятаєте? Вона лежить у ліжку з Олегом

Янковським, між ними уже все відбулося, вона стримує своє дихання і дивиться на годинник, який наче

застиг, аж потім вона починає дихати, а годинник продовжує свій хід. Я так само зупиняю своє дихання і

дивлюся на Мірин настінний годинник, командую йому: «Стій, і раз, і два». Міра може не дивитися на

годинник, вона все одно його не побачить, але Міра здатна зупиняти час подумки. Я сподіваюся, що вона

зупинила час подумки, як це зараз зробив я, гіпнотизуючи її настінний годинник.

«У тебе ще є якісь таємниці?» — тихо питає Міра і ніжно цілує мої очі. Знову вона влучила куди треба.

Снайпер, а не жінка. У мене повно таємниць, але я вважаю, що на сьогодні їх досить. Я мовчу, наче думаю, наче намагаюся згадати, чи є в мене таємниці, чи не залишилося жодної. «Мовчиш? — Міра посміхається.

— Стривай. Отже, ти став чоловіком, і все, більше ніякої відвертості? Відтепер ми належимо до різних

таборів, так? Ми граємо у військову гру, і ти ніколи не розповіси мені, де штаб вашого чоловічого світу? То

ми більше не подруги? Бо справжні подруги так не поводяться». Міра висипає мені на голову жіноче

обурення. Веселе таке обурення, схоже на новорічне конфеті.

«В мене є одна таємниця, але я скажу її тобі, якщо ти потім скажеш мені». Все ж таки у мені багато чого

залишилося дитячого. От, наприклад, бачите, як я формулюю? Наче в дитячому садку, наче я кажу Лю:

«Лю, покажи мені своє, те, що під трусиками, а я потім покажу тобі своє». Але Міра радо погоджується.

«Розповідай», — каже вона і з задоволеним виглядом поправляє собі, а потім мені подушку. «В мене є одна

забаганка, дуже дурна забаганка. Я знаю, що цілком зможу її задовольнити, в будь-який час, самотужки, але

так само знаю, що нічим добрим це не закінчиться. Але мені час від часу дуже кортить це зробити». — «Що

це?» — нетерпляча Міра смикає мене за руку, зараз відірве.

«От ти чула, може, коли їдеш на ескалаторі в метрі, як сувора тітонька забороняє сидіти на сходах або бігти

по ескалатору, забороняє заступати за обмежувальні смуги, радить стежити за дітьми, каже, що вона не

радить засовувати руки, пальці (та що там ще в вас є) під рухомі частини ескалатора?» — «Звісно, я таке

чула, вони постійно таке повторюють». — «От мені з дитинства кортить встромити руку під рухому частину

ескалатора, аж пече десь усередині, наче напад виразки, так мені кортить узяти і засунути палець під

поручень, що рухається. Та я чудово розумію, що тоді настане капець моєму пальцеві, ескалатор ним чудово

поласує, і я стримуюсь. Але кожного наступного разу, коли я ступаю на ескалатор, мені так само кортить

підсунути палець під рухому частину і побачити, що воно буде, побачити, як саме ескалатор його

розчавить». Міра говорить, що поважає мене. «Нічого собі забаганка, не кожний на таке відважиться. У тебе

сильний характер». Звісно, що не кожний на таке відважиться, бо нема дурних. «Ну?» — вимогливо

дивлюся я на Міру. Вона не може бачити, як я на неї дивлюся, але розуміє, що треба зізнаватися. Вона

вовтузиться, мовчить, намагається зручніше влаштуватись у ліжку. «Якщо в тебе немає дурних забаганок, ти

можеш так і сказати. Не в усіх людей є дурні забаганки, воно й не потрібно їх мати». Може, їй нема про що

розповідати? «У мене є. У мене є одна забаганка, але вона дуже дурна. Мені кортить засунути в рот

електричну лампочку. Я бачила, що таке цілком можна зробити, можна навіть не порвати собі рота, якщо

поступово і обережно її туди засунути. Адже засунути лампочку не важко, важко її з рота витягти. Тобто

витягти її може лише лікар, людина нізащо не зможе сама собі витягти лампочку, і ніхто з друзів не зможе.