Лють надала Річарду сил, і він ухитрився піднятися. Але мрісвіз, вчепившись йому в ноги, знову його повалив і всією вагою навалився зверху. У Річарда ледь не тріснули ребра, а потрійний клинок опинився в кількох дюймах від його обличчя.

Крекчучи від зусилля, Річард піднявся на одному лікті, а іншою рукою перехопив лапу з кинджалом. Сильним ривком він відштовхнув мрісвіза і, ковзнувши під ним, виявився зверху. Не даючи ворогу опам'ятатися, Річард вивернув йому лапу з такою силою, що хруснула кістка, а потім увігнав мрісвізу в груди його ж кинджал. Від болю тварина разом зі своїм плащем відразу стала огидного зеленого кольору.

— Хто вас послав? — Мрісвіз не відповів, і Річард ще сильніше вивернув йому лапу. — Хто вас послав?

Мрісвіз обм'як.

— С-соноходець, — прошипів він.

— Що за Соноходець? Навіщо ви тут? По тілу пробігли мрісвіза жовті хвилі. Його очі розширилися, і він знову спробував вирватися.

— 3-зелено-оки…

Раптовий удар обрушився Річарду на спину. Майнула темна блискавка.

Пазуриста лапа відігнула мрісвізу голову, і величезні ікла потужним ривком розірвали йому горло. Вражений, Річард спробував перевести дух, але не встиг він віддихатися, як гар, скажено виблискуючи зеленими очима, накинувся на нього.

Кинджал мрісвіза полетів у сніг. Річард ледь зумів виставити руки, але гар був величезний і неймовірно сильний. З тим же успіхом Річард міг спробувати утримати обрушушену на нього гору. Величезні ікла клацнули біля його лиця.

— Гратч! — Річард до болю в пальцях вчепився в шерсть гара. — Гратч! Це я, Річард! — Вискалена пащу трохи відсунулася. Від гара йшов кислий запах крові мрісвізів. Блискучі зелені очі мигнули. Річард погладив звіра по потужних грудях. — Все добре, Гратч. Все скінчено. Заспокойся.

Сталеві обійми величезних лап стали слабкіші. Злісний оскал змінився посмішкою. Гратч притиснув Річарда до своїх широченних грудей, і його великі очі наповнилися сльозами.

— Гррратч люююб Раааач-ааарг! Річард поплескав його по спині і спробував вивільнитися, щоб зітхнути глибше.

— Я теж люблю тебе, Гратч!

Гратч, чиї очі вже знову засвітилися рівним зеленим світлом, уважно оглянув Річарда. Переконавшись, що його друг цілий і неушкоджений, він задоволено забурчав. Чим більше був задоволений гар — тим чи, що мрісвізи не заподіяли Річарду серйозного шкоди, чи тим, що сам встиг вчасно зупинитися і не розтерзав свого товариша, — Шукач толком не зрозумів. Втім, Річард теж був невимовно радий, що все закінчилося благополучно. Лють, напруга і страх, які володіли ним під час бою, раптово зникли, змінившись тупим болем у всьому тілі.

Усвідомивши, що раптовий напад закінчився і всі залишилися живі, Річард зітхнув з полегшенням. Тільки різке перетворення зазвичай ласкавого гара в зухвалого звіра, як і раніше турбувало його. Раптом він збагнув, що Гратч теж здатний бачити мрісвізів. У бою він явно відчував себе так само впевнено, як і сам Річард.

— Гратч, ти ж знав, що вони тут, вірно? Гратч радісно закивав і підтвердив правильність цієї здогадки коротким гарчанням. Тільки тут Річард зрозумів, що якщо в Хагенському лісі гар гарчав так само, як і сьогодні, значить, і там він відчував присутність мрісвіза.

Сестри Світла говорили Річарду, що часом мрісвізи виходять з Хагенського лісу, але ніхто — ні сестри Світла, ні чаклунки, ні навіть чарівники — не можуть їх відчути і тому гинуть. Річард міг це робити, бо за три останніх тисячоліття був першою людиною, що володіла обома сторонами чарівного дару.

Звідки ж Гратч дізнався про присутність мрісвізів?

— Гратч, ти можеш їх бачити? У відповідь Гратч показав на розкидані по снігу трупи.

— Ні, зараз я теж їх бачу. Я маю на увазі раніше, коли я розмовляв з пані Сандерхолт, а ти почав гарчати. Ти бачив їх вже тоді? — Гратч негативно похитав головою. — Отже, почув чи відчув? — Гратч задумливо насупився, поворушив вухами, потім знову похитав головою. — Тоді звідки ти знав, що вони тут?

Гратч насупив свої схожі на топорища брови і засмучено знизав плечима, збентежений неможливістю дати задовільну відповідь на це просте запитання.

— Ти хочеш сказати, що до того, як побачити, ти відчув їх присутність? Щось всередині тебе підказало тобі, що вони тут?

Гратч кивнув і радісно усміхнувся, задоволений, що Річард його розуміє.

Подібним чином і сам юнак відчував присутність мрісвізів, магічним внутрішнім зором. Але ж Гратч не наділений даром! Як же йому це вдається?

А може бути, це просто інстинкт? Мисливець виявляє лежанку оленя тільки тоді, коли тварина схоплюється. Олень же схоплюється, відчувши людину, ще не бачачи її, і вовк теж знає, що людина поруч, ще до того, як вони зіткнуться. У тварин взагалі відчуття небезпеки розвинене краще, ніж у людей, а у хижаків — особливо.

Гратч, звичайно ж, хижак, і інстинкти, схоже, служать йому куди краще, ніж Річарду — його магія.

Пані Сандерхолт, спустившись по сходах, поклала забинтовану руку на волохату лапу Гратча: