Верна пройшла повз древні, потерті столи, завалені сувоями, побачила подекуди збірники найпростіших пророцтв. Мабуть, сестри вели заняття. У нішах горіли лампи, але все одно здавалося, що в сховищі панує темрява.

Довгі ряди книжкових полиць височіли вздовж стін між масивними кам'яними колонами.

Уоррен був в одному з далеких залів. Доступ туди був дозволений далеко не всім, тому кожне з крихітних приміщень мало власні двері і щит. Там, де зараз перебував Уоррен, зберігалися найраніші пророцтва, написані на древнедхаріанській мові. Тепер уже мало хто володів цією мовою, але Уоррен і попередниця Верни були серед цих небагатьох.

Коли Верна увійшла, Уоррен ледь глянув на неї.

— Феба сказала, що ти хотіла подивитися якісь книги, — неуважно кинув він.

— Уоррен, я хотіла поговорити з тобою. У мене новини.

Перевертаючи сторінку, він навіть не зволив підняти погляд.

— Так-так, добре.

Насупившись, Верна підсунула стілець, але не сіла. Завченим рухом вона вихопила лівою рукою дакрил. Дакрил дуже нагадував кинджал, тільки його срібний клинок був круглим і тонким, наче голка. Але не рана, нанесена ним, була смертельною. Дакрил — зброя, що мала стародавню магію, — миттєво витягувала життя з жертви, незалежно від тяжкості завданого нею поранення. І захисту від його магії не було.

Уоррен нарешті підняв голову. Очі у нього були червоні від втоми.

— Уоррен, я хочу, щоб ти взяв ось це.

— Дакрил — зброя сестер.

— У тебе теж є дар, так що ти можеш ним користуватися не гірше за мене.

— І навіщо вона мені, по-твоєму?

— Щоб нею захищатися.

— Про що це ти? — Нахмурився Уоррен.

— Про сестер… — Верна осіклася. Хто знає, як далеко можуть чути ті, хто володіє Магією Збитку. Чули ж вони Аннеліну. — Ну, ти знаєш. Верна знизила голос. — Уоррен, твій дар безсилий проти них. А від цієї штуки порятунку немає. Ніякого. — Вона вправно покрутила дакрил, демонструючи завидну вправність. Срібло похмуро блиснуло в тьмяному світлі лампи. Перехопивши дакрил, вона протягнула його Уоррену руків'ям вперед. — Я знайшла кілька штук у себе в кабінеті і хочу, щоб один був у тебе. Уоррен відмахнувся.

— Я не знаю, як поводитися з ним. Я вмію тільки читати старі книги.

Верна згребла його за комір балахона і притягнула до себе.

— Просто колеш ним, і все. В живіт, груди, спину, шию, руку, ногу — все одно! Просто ткни, закликавши водночас свій Хань, і супротивник буде мертвий, не встигнеш ти і оком моргнути!

— У мене рукави не такі, як у тебе. Я його загублю.

— Уоррен, дакрилу абсолютно все одно, де ти будеш його носити. Поклади в кишеню, якщо хочеш. Тільки не сядь на нього ненароком. Зітхнувши, Уоррен взяв дакрил.

— Ну, якщо це принесе тобі задоволення… Тільки сумніваюся, що в мене вистачить духу когось заколоти.

Відпустивши його, Верна спрямувала погляд удалину.

— Ти сильно здивуєшся, виявивши, на що ти здатний, якщо змушує необхідність.

— І ти прийшла тільки тому? Тому що знайшла зайвий дакрил?

— Ні. — Верна дістала з потайної кишені дорожній щоденник і поклала перед Уорреном. — Я прийшла через це.

Він скоса подивився на неї.

— Збираєшся в подорож?

Не витримавши, Верна стукнула його по плечу.

— Та що з тобою, врешті-решт?! — Уоррен відсунув книгу.

— Я просто втомився. Так що ж особливого в цьому дорожньому щоденнику?

Верна знизила голос.

— Аббатиса Аннеліна залишила мені послання, в якому веліла піти в її таємний будиночок в саду. Двері було закрито щитом, сплетеним з льоду і духу. Уоррен запитально підняв брову. Верна показала перстень. — Вони відкрилися ось цим. А всередині я знайшла щоденник. Він був загорнутий у папір, а на ньому було написано «храни його, як зіницю ока».

Уоррен взяв щоденник книжечку і перегорнув порожні сторінки.

— Напевно, через нього вона збирається передати тобі інструкції.

— Вона мертва!

— І ти думаєш, це її зупинить? — Уоррен. глузливо вигнув брову.

— Може, ти і правий, — мимоволі посміхнулася Верна. — Може, другий щоденник ми спалили разом з нею, і вона буде слати вказівки зі світу мертвих.

Обличчя Уоррена одразу стало серйозним.

— А ти що, не знаєш, де його пара? Підібравши сукню, Верна сіла, підсунув стільця ближче.

— Поняття не маю. Це якийсь ребус. Може, Енн таким чином хотіла мені сказати, що якщо я знайду другий, то знайду і нашого ворога.

Брови Уоррена зрушилися до перенісся.

— Повна нісенітниця. Як тобі тільки могло прийти це в голову?

— Я не знаю, Уоррен! — Верна провела долонею по обличчю. — Це єдине, до чого я змогла додуматися. Може, тебе осінить? Чому вона не повідомила, де знаходиться інший? Якби він був у когось, кому можна довіряти, вона цілком могла просто написати ім'я, або хоча б натякнути, що другий щоденник — у друга.