Обірвавши пісню, він розплющив очі і повернув до майора усміхнене, ледь помережане зморшками, добре і розумне обличчя:

— Он які ми, старі, а ви…

— Отже, справа «Колумбуса» виявилася складнішою, — повертаючи полковника до попередньої розмови, серйозно сказав Зубавін. — А я гадав, що все складне залишилося позаду, особливо після арешту Кларка і його зізнання.

— Далеко не все, Євгене Миколайовичу! — Шатров випростався, сів зручніше. Обличчя його стало суворим, а погляд зосередженим. — Хіба хазяї Кларка так і примиряться з тим, що він втрачений? Хіба шеф «Півдня» залишить Закарпаття без своєї резидентури? Він, напевне, вжив уже найенергійніших заходів, щоб повернути втрачені позиції і завоювати нові.

— Це я розумію, товаришу полковник. У справі «Колумбуса» мене в основному непокоїть те, чого ми недодумали, недогледіли.

Машина мчала по сонячному безлюдному шосе на повній швидкості. Незважаючи на те, що Зубавін вів з Шатровим важливу розмову, він легко, за давньою звичкою, автоматично справлявся з своїми шоферськими обов'язками.

— Так, у справі «Колумбуса» у вас немало промахів, — говорив Шатров. — Цей мерзотник не повинен був звалитися у провалля. Ви, звичайно, не знали, що Дзюба — резидент, але хіба це може бути виправданням? Ми з вами повинні були своєчасно розпізнати його справжнє обличчя. Передчасна смерть Дзюби — наша серйозна помилка, промах номер один. Ми втратили можливість виявити всіх агентів, які працювали на резидента. Скибан, звичайно, був не єдиним помічником Дзюби. І як би ми не трусили це дерево, на землю з нього не впаде жоден плід. Рядовий агент не міг знати, хто ще працює на резидента. Виходить, решта агентів гуляє на волі, чекає нового хазяїна.

Шатров говорив спокійно, наче міркував уголос. Ні в його погляді, ні у виразі обличчя, ні в голосі не було жодного натяку на свою зверхність. З майором Зубавіним розмовляв не начальник з центра, не вчитель, що екзаменує учня, а його соратник, який має більший досвід і повніші, ніж Зубавін, дані.

— Ну, а який другий наш промах? — спитав Шатров.

— Невдача з арештом Кларка на Залізничній вулиці, — сказав Зубавін.

— Ще? Промах помер три?

— Ми не з'ясували, через кого були переслані за кордон документи вбитого Івана Бєлограя.

— Цю провину ви берете на себе даремно. Адже Дзюба загинув раніше, ніж ми зрозуміли його роль.

— І цю таємницю він забрав з собою. Виходить, хтось з явірських агентів може кожного дня одержати із свого розвідцентра директиву виконувати функції резидента.

— Невже Кларк не знає, як були переслані йому документи Бєлограя?

— Клянеться, що не знає, одержав їх з рук Джона Файна.

— Бреше!

— Можливо. Ну, а який же ще наш промах? — і, не чекаючи відповіді, Шатров сам відповів: — Орденську стрічку з шифровкою, яку. Кларк вручив машиністу Гойді, все-таки треба було переслати спільникам Кларка, попередньо підмінивши і написавши на ній своє донесення: «Закріпився, мовляв, як передбачено. Приступив до роботи…» і т. ін. Взяли б цю стрічку тисаварські спільники Кларка з надмогильної плити, і ми мали б можливість коли-небудь поповнити компанію «Колумбуса» ще яким-небудь наймитом Джона Файна, дізнатися про дальші плани «керівника закарпатського напрямку». Взагалі недоробок багато, товаришу Зубавін. Але… — Шатров несподівано посміхнувся, і по його обличчю, як і в перші хвилини розмови, побігли веселі, добрі, «батьківські» зморшки, — незважаючи на все це, ваші дії в основному схвалені. Що ж стосується недоробок, то ми їх ліквідуємо разом. Я приїхав надовго. Буду тут доти, поки не завершимо справу «Колумбуса» і не визначимо коло тих осіб, хто спробує виконати новий план Артура Крапса.

— Новий план Крапса? — Зубавін різко повернув голову до полковника.

— Так, Євгене Миколайовичу. Наш супротивник вдарився в скажену амбіцію і вирішив добре провчити нас. Артур Крапc власноручно розробив якийсь хитромудрий план завоювання Явора своєю агентурою і назвав його не більш, не менш, як «Гірська весна». — Шатров засміявся. — Хоч він і «Бізон», але розбирається, коли цвітуть квіточки, а коли жовтіє й опадає листя.

— «Гірська весна»?.. Що ж це за план і коли його будуть здійснювати?

— Багато хочете, майоре! Скажіть спасибі і за те, що вам стало відомо. Нічого, абсолютно нічого ми більше не знаємо… А генерал Громада вдома?

— Був учора в Яворі, а сьогодні — не знаю.

— Якщо генерал удома, запросимо його до себе і помудруємо втрьох. Ну, а тепер додайте швидкості, Євгене Миколайовичу. Ще трохи, ще! Отак добре.

Ввечері на тихій Київській вулиці в просторому кабінеті начальника райвідділу МДБ зібралися генерал Громада, полковник Шатров і майор Зубавін. Вони розмістилися за довгим, вкритим зеленим сукном столом, Трохи нахилившись у бік начальника прикордонних військ, Шатров заговорив співучим своїм баском:

— Товаришу генерал, у мене є до вас ряд запитань.

Громада впритул присунув до столу дубове крісло, в якому ледве вміщалося його богатирське тіло, сердито посмоктав жарко розпалену люльку і, розігнавши рукою тютюновий дим, уважно глянув на полковника.

— Чи не зафіксовані за останній час випадки спостереження за якоюсь ділянкою кордону? Я маю на увазі агентів Крапса. Можливо, що вони вже зайнялися вивченням місцевості, розвідкою шляхів і переправ?

— Ні, нічого такого не помічено.