Найвищий прояв людської любові – то любов матері і сина.

Все інше – тваринний інстинкт. Матуся вірила, що її син вищий від усіляких проявів хіті. І – яке розчарування матері на старості літ. Якби ще взяв порядну жінку, а то… Коли молода гарненька дівчина, не побувши в гуртожитку й півроку, покликала подруг на дівочий вечір перед від'їздом у дім чоловіка, всі щиро заздрили їй. І лише одна, трохи старша за інших, сказала зі щирим співчуттям: – 29 років, одружений не був, живе з мамою, та ще й без батька? Я тобі не заздрю.

–  Та не труси ти моє ліжко, – крикнула матуся невістці, що машинально сперлася на бильця. – Боже, боже, останні дні не можна й спокійно прожити!

Наступного дня син з'явився без немилої невістки.

–  Вже й не могла прийти в лікарню до смертельно хворої матері, яка так багато для неї зробила?

–  Вона має зустріти дочку з музичної школи.

– І чого вона водить дівчинку на музику? Її треба водити на малювання і вишивання. Дівчинка вся в мене! А твоя й не розуміє, що треба дитині. Боже, Боже! Ще й таким Бог дає дітей…

Матусі була необхідна операція. Вся офіційно та неофіційно зібрана інформація свідчила, що кращого хірурга, ніж Зеленович, по матусиному профілю нема. Інша річ – профіль Зеленовича. Матуся доручила довідатись, що стоїть за підозрілим прізвищем. А коли через довгу терміново вибудовану вервечку знайомих вдалося вийти на відділ кадрів лікарні і виявилося, що Зеленович за паспортом білорус, матуся була розчарована: в медицині більше довіри викликає інша розшифровка 5-ї графи.

Але була ще одна проблема, яку вирішити було важче.

Справа в тому, що Зеленович брав. Брав нахабно і відверто.

Без цього домовлятися про операцію не мало сенсу.

Говорили, що безкоштовно Зеленович оперував лише дітей з дитячого будинку.

–  Мамо, в тебе на книжці є такі гроші. Йдеться про твоє життя.

–  Це на мій похорон. У нас в СРСР безкоштовна медицина, на яку я маю право.

–  Мамо, одначе без цього він тебе не оперуватиме.

–  Піди до нього і скажи, що я ветеран праці, заслужений працівник науки і маю три почесні грамоти.

–  Мамо, йому на це начхати.

–  А ти піди і скажи.

Зеленович вказав на шкіряне крісло.

–  Я вас слухаю.

–  Я щодо операції Клименко.

–  Операцію треба робити давно. Ми з вами на цю тему вже говорили.

–  А… умови…

–  На цю тему з вами теж говорили.

–  Але ж, лікарю, у нас немає таких грошей…

–  Певен, що такі гроші у вас є. Мало того, то не останні ваші гроші. Але я готовий зробити операцію за пляшку гарного коньяку.

–  Що ви називаєте гарним коньяком?

–  Ну… «Двін», «Еpеван»… ви що, не знаєте, які коньяки гарні, які не дуже?

–  В-всього-на-всього?

–  Всього-на-всього. Але нехай ту пляшку принесе до мене додому ваша чарівна дружина.

–  Додому? – він вперше несподівано й пильно поглянув на Зеленовича. Мало того, що хапуга, ще й котище. Білий халат ефектно підкреслював чорну бороду Зеленовича і його яскраво-зелені очі.

–  Так, додому. Ось, – Зеленович простяг візитівку. – Наприклад, завтра ввечері я буду вдома сам. Чекатиму. Втім, якщо це для вас задоpого, ціну в карбованцях ви знаєте. І поспішайте. За тиждень я їду до Тбілісі на конґрес, а коли повернуся, операція може бути вже непотрібною.

На матусину вимогу його викликали до лікарні вночі.

Матусю мучили страшні думки про смерть.

–  Я зараз напишу тобі доручення, давай йому ті прокляті гроші, я згодна на операцію. Я ще хочу жити.

–  Вимкніть світло, дайте поспати, – обурюються інші хворі. Йому так і не вдалося зробити мамі окрему палату.

–  Помовчіть, ви ще не помираєте, – затикає матуся роти сусідкам по палаті.

–  От же ж зараза, гірше самого канцеру…

Світло довелося вимкнути, вони з мамою пошепки розмовляють у темряві.

– Мамо, доручення має завірити нотар, вночі вони не працюють.

–  Поїдь пошукай, може з кимсь можна домовитись. Й одразу знімай гроші з книжки, вези тому Зелендpовичу додому. Ні, нехай краще відвезе твоя.

Тут він розповів мамі пропозицію Зеленовича. Мама радіє вперше відтоді, як лягла до лікарні.

–  Звичайно, які тут ще можуть вагання, чому ти не сказав мені про це вчора, чому змусив кликати себе вночі? А гроші – їх тільки почни знімати!.. Скоро останемося голі, не буде за що й поховати.