Річард, рипнувши зубами, потряс пальцем.

— Ти нацькувала на мене своїх людей і сподівалася притому, що я просто дозволю себе вбити і не стану опиратися? Дай я тоді себе вбити, смертям не було би кінця! Ти чудово знаєш, що я приніс вам мир, який зберіг набагато більше життів! А в усьому іншому, що відбувається, ти не розумієш взагалі нічого!

— Ти помиляєшся, мій чоловік, — фиркнула Дю Шайю. — Я розумію набагато більше, ніж тобі хотілося б.

— Магістр Рал, — звела Кара очі догори, — вам дійсно потрібно навчитися більше поважати ваших дружин, інакше у вас вдома не буде ні хвилини спокою. — І продовжила ледь чутно краєчком губ, ступивши вперед: — Дайте мені з нею поговорити як жінці з жінкою. Подивимося, чи не зможу я утрясти для вас цю справу.

Підчепивши Дю Шайю під руку, Кара відвела її в сторону для приватної розмови. Шість мечів вискочили з піхов. У мить ока майстра меча рушили вперед, перекидаючи свої мечі з однієї руки в іншу. Свистячі клинки блищали на сонці.

Мисливці Племені Тіни зробили крок їм навперейми. У лічені миті спокійні рівнини перетворилися на поле битви.

— Усім стояти! — Гаркнув Річард, піднявши руку. Він встав перед Карою з Дю Шайю, перекриваючи воїнам шлях.

— Кара, відпусти її. Вона — їх мудра жінка. До неї не можна торкатися. Тисячоліттями людей бака-тау-мана знищували і приносили в жертву маженді. І по цілком зрозумілій причині бака-тау-мана виходять з себе, коли до них торкаються чужаки.

Кара негайно випустила руку Дю Шайю, але з обох груп воїнів жодна не бажала відступити першою. У мисливців Племені Тіни раптово на їх землях з'явилися ворожі чужинці. У майстрів меча раптом з'явилися супротивники, готові напасти на них за те, що вони захищають свою мудру жінку. У настільки напруженій обстановці легко могло статися таке, що хтось один міг зірватися і напасти першим, а вже трупи почати рахувати потім.

— Слухайте мене! Ви всі! — Знову гаркнув Річард. Рукою він намацав на шиї Дю Шайю шкіряний шнурок, сподіваючись, що це саме те, що він шукає.

Очі мисливців розширилися, коли Річард витягнув цю річ на світло і вони побачили підв'язаний на шнурку свисток Птахолова.

— Це свисток, що мені подарував Птахолов. — Краєм ока глянувши на Келен, він пошепки наказав їй перекладати. Келен негайно заговорила на мові Племені Тіни, а Річард продовжив:

— Ви пам'ятаєте, що Птахолов дав мені його на знак миру. Ця жінка, Дю Шайю, захисниця свого племені. На честь Птахолова та на виконання його мрії про мир я віддав цей свисток їй, щоб вона могла закликати птахів, щоб ті склювали посіви її ворогів. Коли її вороги злякалися, що у них не буде зерна і їм загрожує голод, вони зрештою погодилися на мир. Вперше за всі часи між цими племенами запанував мир, і всі вони зобов'язані цим свистку, подарованому Птахоловом. Бака-тау-мана у величезному боргу перед племенем Тіни. Плем'я Тіни теж у боргу перед бака-тау-мана за те, що вони шанують цей дар і використовують так, як того і хотіло Плем'я Тіни: щоб нести мир, а не війну. Плем'я Тіни повинно пишатися тим, що бака-тау-мана довірив подарунку Племені Тіни принести мир і безпеку їх сім'ям. Обидва племені — друзі.

Ніхто з воїнів не поворухнувся, обдумуючи слова Річарда. Нарешті Джіан прибрав меч за спину і розкрив сорочку на грудях, підставивши оголені груди Чандалену.

— Ми вдячні тобі і твоєму народові за мир і безпеку, що приніс нам ваш володіючий могутніми чарами подарунок. Ми не станемо з вами битися. Якщо ви хочете взяти назад мир, що подарували нам, можете пронизати наші серця. Ми не станемо битися з такими великими миротворцями, як Плем'я Тіни.

Чандален прибрав спис і упер тупим кінцем у землю.

— Річард-з-характером говорить правду. Ми раді, що ваш народ використовував наш подарунок як належить — щоб принести мир. Ласкаво просимо на нашу землю. Тут вам ніщо не загрожує.

Активно жестикулюючи, Чандален віддав наказ своїм мисливцям. Коли всі воїни заспокоїлися, Річард тихенько видихнув і подумки подякував добрим духам за допомогу.

Келен взяла Дю Шайю за руку і рішуче заявила:

— Я сама поговорю з Дю Шайю!

Майстрам меча бака-тау-мана це явно не сподобалося, але вони не знали, що робити. Річарду пропозиція Келен теж не припала до душі: бесіда запросто могла вилитися в нову війну.

Однак він, хоч і вельми неохоче, вирішив, що хай вже краще Келен робить як їй завгодно і поговорить з Дю Шайю. До того ж вираз обличчя Келен виразно говорив, що не йому вирішувати. Річард повернувся до майстрів меча:

— Келен, моя дружина, — Мати-сповідниця і вождь усіх народів Нового світу. Її слід поважати так само, як нашу мудру жінку. Даю вам слово Кахаріна, що Мати-сповідниця не заподіє Дю Шайю зла. Якщо я вам збрешу, можете вважати, що моє життя належить вам.

Чоловіки кивком висловили свою згоду. Річард не знав, хто в їх очах головніший — він чи Дю Шайю, але його спокійний і рішучий тон зняв усі заперечення. А ще він знав, що, крім усього іншого, ці люди поважають його не тільки тому, що він убив тридцять майстрів меча, а тому що він зробив щось набагато більш важливе: повернув їм землі предків.

Річард стояв пліч-о-пліч з Карою і спостерігав, як Келен відводить Дю Шайю далі у високу траву. На травинках ще блищали краплі дощу, який пройшов вранці і залишив по собі калюжки.

— Лорд Рал, — тихенько запитала Кара, — ви вважаєте, що це мудро?

— Я довіряю думці Келен. У нас великі неприємності. І ми не можемо втрачати час.

Кара досить довго роздумувала, катаючи в пальцях ейдж.

— Лорд Рал, раз магія зникає, то ваша зникає теж?

— Будемо сподіватися, що ні.