— Річард, це…

— Ти, пам'ятається, присягнулася Зедду, що будеш захищати Шукача навіть ціною власного життя. Настільки ти вважала це важливим. Я не прошу твого життя, прошу тільки зрозуміти — я роблю те, що повинен.

Келен набрала побільше повітря, намагаючись зберігати терпимість і спокій.

— Зедд настійно вимагав, щоб ми зробили це для нього, щоб він зміг протистояти зникненню магії. — Вона смикнула Річарда за рукав. — Ми не можемо всі дружно мчати в Андер!

— Ти права.

Келен підозріло насупилася.

— От і добре.

— Ми не всі дружно помчимо в Андер. — Річард знайшов підстилку і схопив її. — Ти права, Ейдіндріл теж важливий.

Келен схопила його за сорочку і змусила повернутися обличчям.

— Ну вже ні! — Погрозила вона йому пальцем. — Навіть і не думай, Річард! Ми одружені. Ми так багато пережили. І тепер не розлучимося. Не зараз. І вже звичайно, не через те, що я розсердилася на тебе за те, що ти забув повідомити Зедду про свою першу дружину. Я цього не потерплю, чуєш, Річард?

— Келен, це не має ніякого відношення…

Виблискуючи зеленими очима, вона струснула його за сорочку.

— Не потерплю! Після всього, що нам довелося пережити, щоб бути разом!

Річард скосив погляд на Кару.

— У Ейдіндріл може поїхати один з нас. Він відняв її руки від сорочки і тихенько стиснув, перш ніж вона встигла вимовити ще хоч слово.

— Ми з тобою поїдемо в Андер. Брови Келен зійшлися на переніссі.

— Але якщо ми обидва… — Вона кинула швидкий погляд на Кару.

— Що це ви обидва на мене так дивитеся? — Заметушилася Морд-Сіт.

Річард обійняв Кару за плечі. Тій це, схоже, зовсім не припало до смаку, і він поспішно забрав руку.

— Кара, тобі доведеться їхати в Ейдіндріл.

— Ми всі їдемо в Ейдіндріл.

— Ні. Нам з Келен потрібно в Андер. У них є Доміні Діртх. І армія. Ми повинні змусити їх приєднатися до нас, а потім підготувати їх до навали Ордена. Мені потрібно з'ясувати, чи немає там чогось, що може допомогти вигнати шимів. Зараз ми набагато ближче до Андера, ніж якщо йти туди з Ейдіндріла. Я не можу втрачати час. Цілком імовірно, що ми зможемо вигнати шимів, а Андер підкориться, і ми тоді скористаємося Доміні Діртх, щоб зупинити, а може, навіть знищити військо Джегана. Занадто багато поставлено на карту, щоб упускати таку можливість. Це занадто важливо, Кара. Ти, звичайно ж, розумієш, що у мене просто немає вибору?

— Ні, є! Ми можемо всі поїхати в Ейдіндріл. Ви — Магістр Рал. Я — Морд-Сіт. Я повинна бути з вами і захищати вас.

— Хочеш, щоб я послав Келен? Кара стиснула губи, але не відповіла. Келен взяла його за руку.

— Річард, ти сам сказав, що ти Шукач. Тобі необхідний твій меч. Без нього ти вразливий. А меч в Ейдіндрілі. Там же і пляшка з заклинанням, щоденник Коло і бібліотека з безліччю книжок, де, можливо, відшукається відповідь. Ми повинні їхати в Ейдіндріл. Розкажи ти все Зедду, ми, можливо, не опинилися б у нинішній ситуації, але тепер уже пізно і ми повинні зробити те, про що він просив.

Річард випростався й подивився їй в очі. Келен схрестила руки на грудях.

— Келен, я — Шукач. І будучи Шукачем, я зобов'язаний робити те, що вважаю потрібним. Визнаю, що зробив помилку, і шкодую про це, але не можу допустити, щоб ця помилка завадила мені виконати мій обов'язок так, як я вважаю за потрібне. Будучи Шукачем, я вирушаю в Андер. Як Мати-сповідниця ти повинна чинити так, як тобі велить обов'язок і серце. Я розумію. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною, але, якщо ти повинна слідувати іншим шляхом, я як і раніше буду любити тебе. — Він нахилився до неї. — Вибирай.

Келен, все так же схрестивши руки на грудях, мовчки дивилася на нього. Нарешті її роздратування затихло, і вона кивнула. Потім коротко глянула на Кару. А потім тихенько сказала:

— Піду подивлюся, як там Дю Шайю. Коли Келен відійшла за межі чутності. Кара заговорила:

— Мій обов'язок — оберігати і захищати Магістра Рала, і я не…

Річард жестом перервав її.

— Кара, будь люб'язна вислухати. Ми багато чого разом пережили, ми троє. І всі троє бували на волосині від смерті. І кожен з нас не раз зобов'язаний двом іншим життям. Ти для нас не просто охоронець, і прекрасно це знаєш. Келен — твоя сестра по ейджу. Ти — мій друг. І я знаю, що я для тебе не просто Магістр Рал, і тебе пов'язують зі мною не тільки чарівні пута. Всіх нас пов'язують узи дружби.

— Тому-то я і не можу тебе залишити. Я не залишу вас, Магістр Рал. Я буду охороняти вас з вашого дозволу або без оного.

— Як тобі без ейджа?

Вона не відповіла. Мабуть, боялася, що голос видасть її почуття.

— Кара, тебе здивує, якщо я скажу, що відчуваю себе зараз точно так само без Меча Істини? А я обходжуся без нього довше, ніж ти без ейджа. І від цього у мене моторошне відчуття порожнечі десь всередині. Постійний ниючий біль, ніби мені нічого в житті не потрібно так, як відчути цей жахливий предмет у своїй руці. У тебе так само?