Річард розповів Келен, що книжечка, яку Енн носить із собою і тепер показала йому, називається «дорожний журнал» і вона чарівна. Дорожні журнали парні, і все, написане в одному з них, миттєво з'являється в двійнику. Сестри Світла, відправляючись у довгі мандри, користувалися цими маленькими книжечками як засобом зв'язку. Почувши пропозицію аббатиси, Річард просвітлів:

— Так, будь добра! Це важливо, — і знову рушив до дверей. — Мені треба йти.

— Піду подивлюся, як там жінка, яка втратила дитину, — повідомив Зедд. — Допоможу їй трохи легше перенести горе.

— Річард, — окликнула Келен, — ти не хочеш перекусити?

Річард лише жестом запропонував їй слідувати за ним і вийшов на вулицю, перш ніж вона встигла договорити. Зедд лише здивовано знизав плечима і пішов за онуком. Келен, крякнувши з досади, рушила за ними.

— Мабуть, для тебе, сповідниці, вийти заміж по любові — це як казка, раптом втілена в життя, — сказала Енн, не рухаючись з місця, де вже простояла биту годину.

Келен різко обернулася:

— Ну так, це так.

Енн посміхнулася зі щирою теплотою:

— Я так рада за тебе, дитя, що з тобою сталося диво і ти отримала у чоловіки людину, яку любиш.

Пальці Келен лягли на ручку дверей.

— Іноді мене це саму дивує.

— Мабуть, прикро, коли чоловік приділяє увагу іншим справам, а не молодій дружині, начебто ігнорує її, — стиснула губи Енн. — Особливо в перший день після весілля.

— А! — Келен відпустила ручку і склала руки за спину. — Так ось чому Зедд пішов! Між нами передбачається жіноча розмова, так?

Енн засміялася.

— Ох, як же я люблю, коли чоловіки, яких я поважаю, одружуються на розумних жінках! Ніщо так не визначає характер чоловіка, як його ставлення до розумних людей.

Келен зітхнула і підперла плечем стінку.

— Я знаю Річарда і знаю, що він не навмисне випробовує моє терпіння… Але це дійсно наш перший день. Я чомусь думала, що він пройде трохи інакше, ніж… ніж в полюванні за уявним курячим монстром. Мені здається, він так заклопотаний тим, щоб зі мною нічого не сталося, що сам вигадує небезпеки.

— Річард дуже любить тебе, — співчутливо сказала Енн. — Я бачу, що він стривожений, хоча і не розумію чому. На Річардові лежить колосальна відповідальність. — Співчуття миттєво зникло з її голосу. — Всі ми повинні йти на жертви, коли мова йде про Річарда. — І вона зробила вигляд, що дивиться на курей.

— У цьому самому селі, ще до того, як упав сніг, — рівним виваженим тоном відповіла Келен, — я віддала Річарда твоїм сестрам Світла в надії, що ви зможете врятувати йому життя, хоча і вважала, що це покладе край усякій моїй надії на спільне з ним майбутнє. Щоб змусити його піти з сестрами, мені довелося змусити його повірити, ніби я зрадила його. Та чи маєш ти хоч найменше уявлення…

Келен зусиллям волі змусила себе зупинитися, щоб не турбувати зайвий раз болючі спогади, У кінцевому рахунку все обернулося на краще. Тепер вони з Річардом разом. Решта — не важливо.

Абатиса явно вловила приховане за словами Келен звинувачення, проте відповіла дуже ввічливо.

— Я знаю, — прошепотіла Енн. — Тобі не потрібно мені нічого доводити, але, оскільки це я наказала привести його до нас, мені потрібно дещо тобі пояснити.

— Що ти хочеш сказати?

— Багато-багато років тому чарівники у давнину створили палац Пророків. Я жила в цьому палаці під захистом унікального заклинання більше дев'ятисот років. Це там, за п'ять століть до того, як усе сталося, Натан, пророк, передбачив народження бойового чародія. Там ми з ним разом працювали в сховищі з книгами пророцтв, намагаючись осягнути камінь, якому ще тільки належало впасти в ставок, намагаючись передбачити кола, які підуть від нього.

— Виходячи з мого досвіду, — схрестила руки на грудях Келен, — можу сказати, що пророцтва більше плутають, ніж відкривають.

— Я знаю деяких сестер Світла старіших тебе на сотні років, яким ще тільки доведеться це зрозуміти, — хмикнула Енн. І задумливо продовжила: — Я їздила побачити Річарда, коли він тільки народився — нове життя, юна душа, освітила цей світ. Його мати була така щаслива, така вдячна за те, що цей чудовий подарунок урівноважив зло, заподіяне їй Даркеном Ралом. Вона була вражаючою жінкою і не перенесла гіркоту і огиду на свого сина. Вона так пишалася Річардом, так була наповнена мріями і надіями. Коли Річард був ще немовлям, сосучим материнські груди, ми з Натаном взяли з собою його вітчима, щоб добути Книгу Зниклих Тіней з тим, щоб Річард, коли виросте, володів достатніми знаннями і зміг захиститися від тієї паскуди, що згвалтувала його матір і дала йому життя. Пророцтво, бач, — криво посміхнулася Енн.

— Річард мені розповідав. — Келен глянула на Птахолова, який зосереджено вивчав клюючих щось на підлозі курей.

— Річард і є той, хто нарешті народився — бойовий чарівник. У пророцтвах не сказано, чи доб'ється він успіху але він — той, хто народжений для битви — битви за те, щоб Благодать залишилася такою, як вона є зараз. Але така віра іноді вимагає величезних душевних сил.

— Чому? Якщо він той, кого ви чекали, кого хотіли отримати?

Енн відкашлялася, ніби збираючись з думками. Келен здалося, що на очах у жінки блищать сльози.