Келен почала відступати до дверей. Ступаючи по гнилій соломі, вона неймовірно жалкувала про скинуті чоботи. Сморід забивав ніздрі. Здавалося, вона ніколи вже не зможе знову відчути себе чистою. Але їй було на все начхати, аби вибратися звідси живою.

У темряві пролунав кудахкаючий сміх.

І зовсім не звідти, звідки його можна було очікувати. Сміх пролунав з-за спини.

— Будь ласка, я не хотіла нічого поганого, — сказала Келен у пітьму. — І не думала проявляти неповагу. Я залишу тебе займатися твоїм ділом, якщо не заперечуєш.

Келен зробила ще крок до дверей. Вона ступала повільно і обережно, на випадок якщо курка опиниться попереду. Їй зовсім не хотілося випадково штовхнути тварюку і тим роздратувати. Не варто недооцінювати цю мерзоту.

Сповідниці не раз доводилося люто атакувати ворога, що здавався непереможним. І вона відмінно знала ціну раптової рішучої атаки. Але зараз вона чомусь твердо знала, що цей супротивник, якщо побажає, вб'є її з такою ж легкістю, з якою вона сама здатна скрутити шию справжньої курці.

І якщо вона почнее бійку, то стороною, що програє, виявиться теж вона.

Келен торкнулася плечем стіни і стала на дотик намацувати двері. Нічого. Келен обмацала обмазану глиною стінку з іншого боку. Дверей не було.

Божевілля якесь! Адже вона увійшла через двері. Тут повинна бути двері! Куроподібна тварюка задоволено кудакнула.

Стримуючи сльози жаху, Келен повернулась і притиснулася спиною до стінки. Напевно вона переплутала напрямок, поки крутнулася, струшуючи мишу. Просто повернула не в той бік, тільки і всього. Двері нікуди не поділася. Просто Келен пішла не туди.

Але тоді — де двері?

Вона розкрила очі якомога ширше, намагаючись хоч щось розгледіти в чорнильній пітьмі. І тут нова жахлива думка пронизала її свідомість. А що, якщо курка зараз виклює їй очі? Якщо ця тварюка любить саме це — викльовувати очі?

Келен почула свій власний панічний схлип. Солом'яний дах протікав. Важка краплина впала на голову, і Келен підстрибнула. Блиснула блискавка, і Келен побачила протилежну стіну в світлі блискавиці. Ні, це двері. Відблиск блискавки пробився крізь щілини одвірка. Прокотився громовий гуркіт.

Келен відчайдушно кинулася до виходу. У непроглядній пітьмі вона забилася стегном об кут платформи, вдарила пальці ноги об цегляний кут. Чисто рефлекторно схопилася від болю за стопу. Стрибаючи на одній нозі, щоб не впасти, наступила на щось тверде. Пекуча біль пронизала ногу. Келен спробувала вхопитися хоч за що-небудь, відсмикнула руку, відчувши під долонею задубіле тільце, і з гуркотом гепнулася на підлогу.

Лаючись крізь зуби, Келен зрозуміла, що наступила на гарячий світильник. Вона потерла ногу. Насправді не дуже-то і обпеклася. Просто у страху очі великі, от і здалося, що ногу пропалило наскрізь. Втім, з ноги, яку вона забила об кут, текла кров.

Келен зробила глибокий вдих. Не можна впадати в паніку, вимовила вона собі, інакше справа погана. Ніхто, крім неї самої, їй зараз не допоможе. А значить, треба зібратися і зберігати тверезу голову, щоб вибратися звідси.

Вона ще раз вдихнула як можна глибше. Все, що зараз потрібно, — це дістатися до дверей. Тоді вона зможе вискочити. І врятуватися.

Келен поповзла вперед. Вкриваюча підлогу солома була мокрою — від дощу, чи від стікаючої з платформ рідини, Келен не знала. Вона сказала собі, що люди Тіни шанобливо ставляться до мертвих. І ні за що не залишили б тут брудної соломи. Солома напевно чиста. Тільки чому ж вона тоді так смердить?

Величезним зусиллям волі Келен не фіксувала уваги на кишачих навколо комахах. Коли її рішучість зберігати мовчання вичерпалася, Келен тихенько застогнала. Вона повзла обличчям до дверей і побачила, як чергова блискавка висвітлила контур. Залишилося зовсім трохи.

Келен не знала, куди поділася курка, і молилася, щоб та знову зайнялася викльовуванням очей у Юні.

Але в наступному спалаху вона побачила лапи курки між собою і щілиною під дверима. Мало не в футі від її лиця.

Келен повільно піднесла тремтячу долоню до чола, щоб прикрити очі. Вона знала, що в будь-який момент куроподібний монстр кинеться викльовувати їй очі — Точно так само, як клював їх у Юні. Вона задихнулася від жаху, уявивши собі, що їй виклювали очі. Подумки побачила кров, яка ллється з розтерзаних порожніх очниць.

Вона осліпне. Виявиться зовсім безпорадною. І ніколи більше не побачить усміхнених сірих очей Річарда.

У волоссі, намагаючись вивільнитися з пут, копошився жук. Келен спробувала його змахнути, але марно.

Зненацька щось вдарило її по маківці. Келен скрикнула. Жук зник. Курка склювала його прямо з голови. Швидкий удар дзьобом виявився досить болючим.

— Спасибі, — змусила себе Келен подякувати курку. — Велике тобі спасибі. Дуже тобі вдячна.

І зойкнула, коли дзьоб вдарив по руці. Там повз жук. Курка зовсім не клюнула її в руку, а з'їла жука.