Ніссель укуталась пощільніше в шаль, опустилася навпочіпки перед намальованою на підлозі Благодаттю і провела скрюченими пальцем уздовж однієї із прямих, що йшла від центру. Уздовж лінії, що позначає магію.

— Ось це, я думаю.

Келен з Річардом тривожно перезирнулися.

— Гадаю, ви розберетеся набагато швидше, якщо пройдете туди і глянете своїми очима, — порекомендувала Кара.

— Нам би хотілося перш з'ясувати, чого очікувати, якщо не заперечуєш, — суворо подивився на Морд-Сіт Річард.

Келен трохи розслабилася. Кара ні за що не стала б вести себе настільки зневажливо, якби дійсно вважала, що там, за щ закриваючою вхід в кімнату фіранкою, іде неабияка боротьба між життям і смертю. Втім, Кара мало що знала про магію, за винятком того, що вона їй не подобалася.

Кара, як і безстрашні д'харіанські солдати, побоювалася чарівництва. Вони постійно повторювали приповідку, що вони воюють сталлю проти сталі, а Магістр Рал — Магією проти магії. Це було частиною чарівних уз, що пов'язували народ Д'хари з Магістром Ралом: вони захищали його, а він — їх. Можна було подумати, ніби вони вважають своїм обов'язком захищати його тіло, щоб він натомість міг захистити їх душі.

Парадокс же полягав у тому, що унікальний зв'язок між Морд-Сіт і Магістром Д'хари був якимось свого роду симбіозом, що давав чарівну силу ейджу — страшному катувальному інструменту, який кожна Морд-Сіт носила на прикріпленому до зап'ястя ланцюжку. Але, що набагато більш важливо, завдяки стародавнім чарівним узам з Магістром Ралом Морд-Сіт могли захоплювати контроль над чарівним даром всіх володіючих магією. Поки Річард не звільнив їх, завданням Морд-Сіт було не тільки захищати Магістра Рала, але й мучити до смерті його володілих магією ворогів, і в цьому процесі витягати з них необхідні відомості.

Жодні чари не могли протистояти Морд-Сіт, крім магії Сповідниць. Наскільки Морд-Сіт боялися магії, настільки володіючі магією боялися Морд-Сіт. Втім, Келен завжди говорила, що ці гадюки бояться її набагато більше, ніж вона їх.

Заклавши руки за спину і розставивши ноги, Кара встала на варті. Келен, трохи пригнувши голову, зробила крок у дверний отвір. Річард люб'язно притримав для неї фіранку.

Кімнатку, позбавлену вікон, освітлювали свічки. На брудній підлозі виднілися намальовані магічні символи. Келен зрозуміла, що на відміну від намальованої в сусідній кімнаті Благодаті це не навчальні символи. Ці були намальовані кров'ю.

Келен вхопила Річарда за лікоть.

— Обережно! Не наступи! — Вона вказала рукою на символи на підлозі. — Вони призначені для того, щоб підманити і зловити в пастку необережного.

Річард, кивнувши, рушив далі, точно пересуваючись в лабіринті малюнків. Зедд з Енн лежали голова до голови на вузеньких солом'яних матрацах біля дальньої стіни. Обидва були укриті до підборіддя грубими вовняними ковдрами.

— Зедд, — пошепки покликав Річард, опускаючись на коліно. — Ти не спиш?

Келен села на коліна поруч з чоловіком і взяла його за руку. Енн моргнула і відкрила очі. Келен взяла за руку і її. Зедд примружився, ніби тьмяне світло свічок заподіювало біль.

— Це ти, Річард? Добре. Нам треба поговорити.

— Що трапилося? Ви захворіли? Чим ми можемо вам допомогти?

Сиве хвилясте волосся Зедда здавалося ще більш скуйовджене, ніж зазвичай. В тьмяному світлі зморшки були не так помітні, але зараз чомусь він виглядав дуже-дуже старим.

— Ми з Енн… просто втомилися, ось і все. Ми… Він витягнув руку з-під ковдри та вказав на орнамент символів на підлозі. Шкіряний одяг Кари обтягував Морд-Сіт куди щільніше, ніж висяча на його кістках шкіра.

— Скажи йому, — порушила дзвінку тишу Енн. — Або я скажу.

— Сказати що? Так що відбувається?!

Зедд, важко дихаючи, поклав руку на мускулисте стегно онука.

— Пам'ятаєш нашу розмову? На тему «що, якщо»… про зникнення магії?

— Звичайно.

— Ну так от, це почалося. — Очі Річарда розширилися.

— Значить, це все ж шими!

— Ні, — заперечила Енн. — Сестри Тьми. — Вона змахнула заливаючий очі піт. — Створивши заклинання, що викликає цю… цю псевдокурку…

— Шнирка, — підказав їй Зедд. — Закликавши Шнирка, вони або випадково, або навмисно спровокували зникнення магії.

— Навряд чи випадково. — Кинув Річард. — Напевно саме цього вони і домагалися. У всякому разі, Джеган, а за його наказом — сестри Тьми.

Зедд кивнув, прикривши очі.

— Упевнений, що ти правий, мій хлопчику.

— Значить, вам не вдалося це зупинити? — Запитала Келен. — З ваших слів виходило, що ви можете це зробити.

— Навіть перевірочні заклинання, створені нами, дорого нам обійшлися. — Енн говорила так само жовчно, як на її місці сказала б Келен. — І вичерпали наші сили.