— І чого ж, якщо не сили нашої могутньої армії, хоче від нас Орден? — недбало підняв руку міністр.

— Імператор Джеган дає слово, що, якщо ви не приєднаєтеся до тих, хто воює за магію, ми не нападемо на вас. Все, що нам треба, це торгувати з вами, як ви торгуєте з іншими.

— Ну, — заявив міністр, граючи спеціально для присутніх роль скептика, — У нас вже є довгострокові договори, згідно з якими велика частина наших товарів поставляється в Серединні Землі.

— Ми даємо вдвічі вище найвищої ціни, — посміхнувся Стейн.

Суверен підняв руку, змушуючи замовкнути навіть шепотіння.

— Який обсяг продукції Андера хотіли б ви придбати?

Стейн оглянув аудиторію.

— Весь. Ми — величезна сила. Вам не потрібно брати в руки меч, воювати ми будемо самі. А якщо ви продасте нам вашу продукцію, то будете в безпеці, а ваша країна стане настільки багатою, що ви й уявити собі не можете.

Суверен встав, оглядаючи аудиторію.

— Дякуємо вам за те, що ви донесли до нас слова імператора, посол Стейн. Ваші слова дали нам, — він обвів рукою присутніх, — обширну інформацію для роздумів. А тепер нехай триває бенкет.

Голова в Несана тріщала жахливо. Навіть від слабкого досвітнього світла боліли очі. А шматочок часнику, який він смоктав, не міг позбавити від капосного відчуття в роті. Він здогадувався, що моторошний головний біль і мерзенний присмак у роті — наслідки занадто великої дози вина і рому, якими вони з Морлі вчора нагрузилися. Але, незважаючи на ці неприємності, Несан перебував у відмінному настрої і посміхався, відшкрібуючи жирні горщики.

Хоча рухався він неквапливо, побоюючись, що від найменшого різкого руху голова просто розвалиться, майстер Драммонд не кричав на нього. Здоровенний шеф-кухар здавався вельми задоволеним, що бенкет нарешті завершився і можна повернутися до звичайного готування. Майстер Драммонд вже кілька разів давав Несану всякі доручення, але жодного разу не назвав несуном.

Несан почув чиїсь кроки, що наближалися і, піднявши голову, побачив шеф-кухаря.

— Несан, витри руки.

Юнак слухняно обтрусив руки від мильної води.

— Слухаю, пане.

Згадавши те ні з чим не порівнянне задоволення, яке пережив вчора ввечері, коли його самого назвали паном, він схопив рушник і витер руки.

Майстер Драммонд промокнув лоб своїм власним вже досить мокрим рушником. Судячи з того, як рясно він пітнів, шеф-кухар, схоже, вчора теж неабияк приклався до спиртного і нині вранці перебував не в найкращому настрої. Щоб бенкет пройшов належним чином, на кухні була пророблена грандіозна робота, і Несан щиро вважав, що майстер Драммонд теж цілком заслужив задоволення напитися. Зрештою, йому напевно нададуть право весь час слухати звернення «Пан».

— Рушай у кабінет майстра Кемпбелла.

— Пане?

Майстер Драммонд засунув рушник за пояс. Стоячі поруч жінки пильно стежили за розмовою. Джиллі теж сердито виблискувала очима, напевно чекаючи випадку відтягати Несана за вухо і виговорити йому за мерзенну хакенську поведінку.

— Далтон Кемпбелл щойно повідомив, що бажає тебе бачити. Напевно, він має на увазі негайно, Несан, так що вирушай і зроби все, що йому потрібно.

— Так, пане, цю ж секунду, — вклонився Несан.

Перш ніж Джиллі встигла зреагувати, він обійшов її по дузі і зник як можна швидше. Це доручення Несан був щасливий виконати і не бажав, щоб його гальмувала кислолиця молочниця.

Він летів вгору через дві сходинки, і ріжучий головний біль здавався сущою дурницею. Добравшись до третього поверху, Несан відчув себе просто чудово. Він пробіг повз те місце, де Беата двигонула йому по фізіономії, і далі по правому коридору, туди, куди лише тиждень тому він пізно увечері відносив страву з нарізаним м'ясом. В кабінет Далтона Кемпбелла.

Двері приймальні були відкриті. Несан перевів подих і увійшов, самим шанобливим чином опустивши голову. Він бував тут лише раз і толком не знав, як слід поводитися в кабінеті помічника міністра.

У приміщенні стояли два столи. На одному в безладді валялися папери, поштові сумки і сургуч. Другий, темний і блискучий стіл, був майже порожній, не враховуючи пари книг і незапаленої лампи. Ранкове сонце, що лилося у високі вікна, давало світла більш ніж достатньо.

Біля протилежної від вікна стіни на лавці сиділи четверо молодих людей. Вони обговорювали дороги у віддалених містах і селищах. Це були гінці — бажана робота для багатьох мешканців маєтку, — тому Несан порахував, що тема бесіди цілком логічна, хоча раніше завжди вважав, що гінці обговорюють ті чудові речі, які бачать на своїй роботі.