Всі четверо були абсолютно однаково одягнені в уніформу Службовців помічника міністра — добротні чорні чоботи, темно-коричневі штани, білі сорочки з мереживним коміром і дублети з рукавами, прикрашені вишивкою у вигляді переплетених рогів достатку. Вилоги і подоли дублетів вправлені вишитими чорними і коричневими колосками. З Точки зору Несана, в такому костюмі гінці виглядали дуже шляхетно, особливо гінці помічника міністра.

У маєтку була велика кількість найрізноманітніших гінців і посильних, і їхня уніформа різнилася залежно від людини або відділу, на який вони працювали. Несан знав гінців, які працюють на міністра, пані Шанбор, відділ канцлера, відділ обер-церемоніймейстера. У військового коменданта теж були в розпорядженні кілька гінців. Ціла армія працювала на співробітників і мешканців маєтку. Навіть у кухні був свій посильний. Іноді Несану попадалися й такі, приналежність яких він не міг визначити.

Несан ніяк не міг зрозуміти, навіщо їх потрібно так багато. Він не уявляв, скільки листів і доручень може давати одна людина.

Але найбільше гінців — мало не ціла армія — обслуговувала відділ помічника міністра Далтона Кемпбелла.

Сидячі на лавці молоді люди досить дружелюбно посміхнулися Несану. Двоє навіть вітально кивнули.

Несан кивнув у відповідь. Один з хлопців, на пару років старший Несана, ткнув пальцем в сусідні двері.

— Майстер Кемпбелл чекає тебе, Несан. Заходь. Несан здивувався, що його назвали по імені.

— Спасибі.

Він пройшов у високі двері в сусіднє приміщення і зупинився в передпокої. У приймальні він бував і раніше, але двері в кабінет завжди залишалися закритими, а тому Несан і вважав, що кабінет майстра Кемпбелла приблизно такий же. Але кабінет виявився набагато більший і величніший. З багатою синьо-золотою драпіровкою на трьох вікнах, прекрасними дубовими стелажами, заставленими різнокольоровими товстими фоліантами, навпроти яких стояли кілька красивих андерських бойових штандартів — червоні смужки з вкрапленнями синіх на жовтому фоні. Штандарти стояли на підставці в оточенні приголомшливих алебард, сокир, бойових сокир та іншої зброї на довгих ручках.

Далтон Кемпбелл підняв голову від масивного столу полірованого червоного дерева. Поверхня являла собою шкіряні квадрати з позолоченими краями, великий в центрі, квадрати поменше — навколо.

— А, ось і ти, Несан! Відмінно. Закрий двері і проходь, будь люб'язний.

Несан, виконавши наказ, перетнув кімнату і підійшов до бюро.

— Слухаю, пане. Що потрібно?

Кемпбелл відкинувся на шкіряному стільці. Його коштовний меч у піхвах стояв біля м'якої лавки на спеціальній підставці з червленого срібла, схожої на сувій. На ній були вигравірувані якісь букви, але Несан не вмів читати, тому не розумів напису.

Погойдуючись на задніх ніжках стільця і постукуючи кінчиком ручки по зубах, помічник міністра пильно вивчав Несана.

— Ти виконав з Клодін Уінтроп відмінну роботу.

— Дякую, пане. Я постарався якомога краще виконати все, що ви мені веліли.

— І чудово з цим впорався. Деякі на твоєму місці запанікували б, не виконали моїх інструкцій. Я завжди можу знайти застосування людям, які чітко виконують наказ і пам'ятають точно, що я велів їм зробити. Взагалі я збирався запропонувати тобі нову посаду в моєму відділі. Посаду гінця.

Несан тупо втупився на помічника міністра. Слова-то він розчув, але сенс ніяк до нього не доходив. У Далтона Кемпбелла повно гінців. Ціла армія.

— Пане?

— Ти добре справляєшся з дорученнями. Я хотів би, щоб ти став одним з моїх гінців.

— Я, пане?

— Робота легша, ніж на кухні, і на відміну від неї ще й оплачується. Крім надання їжі та житла. А отримуючи гроші, ти зможеш відкладати їх на майбутнє. Можливо, в один прекрасний день ти заслужиш звернення «пан» і тоді зможеш купити собі щось. Можливо, і меч.

Несан очманіло мовчав, в голові його знову і знову прокручувалися слова Кемпбелла. Він ніколи й не мріяв отримати роботу гінця. Навіть не замислювався про можливість отримати роботу, що дає більше, ніж їжу і дах, дозволяє зрідка випити непоганого винця і перехопити такі-сякі чайові.

Звичайно, він мріяв мати меч, вміти читати, але все це були порожні фантазії, і він чудово це розумів. Несан ніколи не наважувався мріяти про щось реальне, як, наприклад, отримати роботу гінця.

— Ну так що скажеш, Несан? Хочеш стати одним з моїх гінців? Звичайно, ти тоді не будеш носити ці… цей одяг. Тобі доведеться одягатися в форму гінця. — Далтон Кемпбелл перехилився через стіл і оглянув юнака з ніг до голови. — Це включає в себе і чоботи. Щоб працювати гінцем, тобі доведеться взутися в чоботи. І переїхати в більш відповідне житло. Гінці живуть усі разом. Сплять на ліжках, а не на матрацах. Ліжках з постільною білизною. Звичайно, тобі доведеться самому її застеляти і тримати в порядку свою шафу, але постільну білизну і одяг гінців перуть прачки. Несан сковтнув.

— А як щодо Морлі, майстер Кемпбелл? Морлі теж зробив усе так, як ви веліли. Він стане гінцем разом зі мною?

Шкіряне сидіння скрипнуло, коли Далтон Кемпбелл знову відкинувся на стільці, розгойдуючись на задніх ніжках. Граючи ручкою з синьо-білим прозорим корпусом, він дивився Несану в очі. Нарешті він опустив ручку.

— Зараз мені потрібен лише один гонець. Пора тобі почати думати про себе, Несан, про своє майбутнє. Чи ти бажаєш залишатися кухарчуком все життя? Прийшов час робити те, що потрібно особисто тобі, Несан, якщо ти бажаєш зайняти мало-мальськи пристойне місце в житті. Зараз у тебе є шанс вирватися з кухні. Можливо, єдиний шанс. Я пропоную місце тобі, а не Морлі. Приймай або відмовляйся. Але що тоді з тобою станеться?