Мать вашу, ТАЛІСКЕРА мені!!!

Шкода, що вдома я сам і ніхто мене не чує. Віскі, що я попиваю, вже добрячих півдоби проостовбичило просто у шклянці, занедбане і неприкрите. Пється важко. Зовсім не як те, що ми пили в зашоренім кінотеатрі у Берліні, кінчаючи (ОК, за всіх не розписуюся...) від чорно-білого «Down by law» із Томом Вейтсом. А тепер, холєра, ship is sunk. Себто, я сам sunk. Влип, уклепався. В себе самого, ізсередини. Я російська матрьошка. (Я?! Російська?!!) Карочє, ніякий я не моноліт, і все тут-во. Але ж довго тягнеться пробридле віскі! І музика тягнеться, і слина з рота мого звисла до землі, холітається цівками монотонно, лише патефона до стильності бракує. Їбанутись.

(День інший, мало відмінний, лишень що вже тебе нема і ти плювала на мої чотири SMSи).

Чай із женьшенем, пенсйонерські заморочки. Майже те ж, що леґендарна кава з жолудів із книжки про Леніна. Віскі. Віскі. Віскі.

Youre becoming a true writer...
– Стаєш справжнім письменником... любила підсміюватися ти. Не зовсім це й смішно, мушу сказати. Це віскі хоч і з Айли, а до Таліскера йому ще далеко. Таліскера я зустрів минулого літа в Карпатах, він якраз не міг знайти маршрут на Драґобрат.

Are you from England? Тупорило спитав тоді хтось із наших. Таліскер образився, як і пристало б кожному шотландцю. Але згодом все втряслося: він спитав нас, чи столиця України Мінськ...

Ну от, Квітко, тепер вже ні тебе, ні Таліскера. На вікні стовбичить Laphroaig, шльондра в білосніжній сукенці з темно-зеленою крайкою. Шльондра, бо під кінець ковтка має геть приторний блювотний присмак. Ех, Таліскере... Але нічо, і після цього віскі досягається ефект оманливого тепла в цій бетонній хаті-мурашнику. Даєш віскі замість центрального опалення! Дивно, бо коли тут була ти, алкоголь мені зовсім не ліз. Ти була теплою й зручною, згорталася калачиком, між нами часто-густо тік Ґольф Stream, ми влягались, як пазли, в якому б керунку не були повикидані наші руки-ноги, ніщо нікого не тисло, я не залишала синяків на твоєму ніжному тілі, ти не відпихала геть мого. Ми мріяли шубовтатися в ліжку цілими днями, фотографувати одна одну й ховати ті знимки подалі від заздрісних очей і ґламурних еротичних видань. Або навпаки, відкрити виставку і зробити безкоштовний вхід пенсіонерам та членам релігійних громад. Типу, Біляночка й Ружонька церкві Сандея. Дрочіть, браття і сестри, збирайтесь на дрочіння разом, і тоді мозок ваш просвітиться, і звільниться він від дрочіння, і перейде дрочіння із сердець ваших у навмисно передбачене для цього місце. Але ж ти ходила на роботу, а я в університет. Ввечері обоє втомлені, як коняки.

Youre my little lazy horse!
– Ти моя маленька ледача конячка! так ти мене й називала. А я тобі смажила картоплю, домішувала туди кукурудзи, часнику (о, скільки ж я тобі тулила часнику, особливо перед тим, як ти мала зустрічатися з німецькими колеґами!), спецій, сліз, порошку зі сперми всіх своїх колишніх коханців, оліговіту, трахеїту, антисеміту та ще багацько чого. Ти все вминала, і хоч би що. Цього разу ти дуже часто казала, що кохаєш мене. Я відповідала тобі своєю мовою. Цього разу я майже не плакала, а ти образливо не жартувала. Може, ми старіємо?

Anyway, Ill always have six years less you have...
– В будь-якому разі я завше матиму 6 років менше, як ти.

– Мені завжди будена 6 років менше ( англ.) міркую я.

Ill always besix years younger! виправляєш мою французько-українську граматичну конструкцію.

Ну то й добре! Цілую тебе у біляве волосся.

Потім ми ще патякаємоо про суїцид, і доходимо думки, що це просто знак нетерплячки. Все одно ж це колись станеться. (Цікаво, як ми заговоримо про це років так за вісімнадцять?)

Незабаром ти поїдеш до Індонезії на два роки, а я просто закінчу (дай Боже!) університет. По ідеї, маю стати університетською викладачкою і вступити до аспірантури. Останнє смішить особливо. Заманюю тебе на Вкраїну по всьому, декадентно змальовую тобі наше можливе помешкання на найубитішій станції метро Лісова. Третя кімната нашої студії. Повний піздєц, як летальний наслідок музики 24 год на добу. Як тобі це?

Ill have to learn Ukrainian, because if I dont, Ill die of the boredom...
– Мушу вивчити українську, бо як не вивчу, помру від нудьги...

– Але ж ти вже робиш у ній успіхи! (англ.)

But youve alreadysucceeded in it! тішуся я, згадуючи, як хвацько реагуєш ти на команди «Принеси, будь ласка, попити!», «Я хочу їсти», «Прокидайся, кохана!», «Я тебе хочу», «Вали городами» та купу інших. А ще ти кажеш «Всьо чотко!», «Кухана-пухана», коли я роблю щось не так, «Кухана-добра», коли виправляю помилку, «Смачнохо», «Дьякую» і силу-силенну ще всього складнішого й кумеднішого, ба навіть інколи тобі вдається вимовити звук [г].

Pas une page! (AGENDA publique).

* Жителі Тробріанських островів вважають, що окаста половинка кокосового горіха залишилась у мертвих. На ній є три очка. Через них мертві завжди можуть поспоглядати живих. Big brother is watching you.

*Я знаю, як перемогти світовий тероризм. Тільки не скажу.

*Страшнувато так, коли заплутуєшся з усіма позначеннями «ТИ». Особливо, коли потім вже кажеш про цю особу в третій особі. Особі про особу. Люди добрі, це вже навіть не голоси в голові, нє. Шиза то цікавіше. «Ти» і «Він». Чи там «Вона». Ніяких чи там, марґінальність померла. А Бубер? Буберу теж було стрьомно називати Бога на «Він».