мiсту, уявляючи, що за рогом котроїсь зi штрассе перед нею вiдкриється краєвид на її колишнiй старий

дворик у Львовi на розi Вiрменської вулицi...

...Цього ранку Соня поралася в садку бiля стежки, посипаної дрiбним гравiєм, коли повз неї

швидкою ходою, нахиливши голову i натягнувши капюшон спортивної куртки, пробiг молодий турок.

Соня посмiхнулася: натягнув каптур по самiсiнькi очi i гадає, що його нiхто не бачить i не знає, що вiн

пiдночовує в цiєї бiдолашної наймички Оксани. Уже краще б вiтався, нiж вдавати з себе чоловiка-

невидимку! Соня занурила пальцi в ямку, куди щойно поклала цибулину гладiолуса i, обережно

огортаючи її землею, почала думати про те, що вона, попри сьогоднiшню вранiшню розгубленiсть, усе

ж таки щаслива людина. Їй не треба гарувати на кiлькох роботах, як Оксанi, не треба шукати втiхи в

чужинцiв, не треба пiдтверджувати свою квалiфiкацiю (адже її в неї взагалi немає!), а головне – не

треба пiклуватися про майбутнє: воно ясне i прозоре, мов небо в травнi.

Можна думати лише про те, що цiкаво, що навiює iдеї для тiєї роботи, якою займеться через кiлька

годин – улюбленої роботи, яку робить лише для себе, а не для якогось гнобителя-господаря. Слава

Богу, вона може собi це дозволити. I... слава Санi, що дозволяє їй бути настiльки вiльною, що можна

думати про все, що завгодно, а не про здобування хлiба насущного.

Соня почала думати про... Жанну Д'Арк.

I думала так: на судi i допитах Жанна вiдповiдала так, як вiдповiдав сам Iсус Христос. Жодного

зайвого слова – все просто i мудро. Нiби ВIН сам шептав їй на вухо розумнi i чистi вiдповiдi на хитро

Сплетенi словеснi пастки, якi розставляли перед нею iнквiзитори. Взагалi, думала Соня, риючи в землi

маленькi охайнi ямки i кидаючи туди цибулини, немає бiльшої мудростi i сили, як на несправедливiсть

i образу вiдповiдати коротко або взагалi не вiдповiдати. Або вiдповiсти ось так просто, як Iсус вiдповiв

Понтiю Пилату на усi звинувачення: «Це ти сказав!» – i бiльше нiчого не говорити. Тодi зло

залишиться з кривдником i така гiдна вiдповiдь розгубить його бiльше, нiж тисячi багатослiвних

виправдань. I якщо хоч хтось ще раз скаже їй, що вона безтурботна дурепа, як це позавчора зауважила

Тетяна, то вона вiдповiсть: «Це ти сказала...», i нехай потiм гадає, що вона мала на увазi. I якщо Саня

каже, що вона займається дурницями, нехай вважає так. Вона нiчого на те не скаже, лише сховає на

якийсь час рiжки-антенки, як це роблять равлики.

Соня пiдвела очi до Тетяниного вiкна якраз у ту мить, коли спiвачка визирнула з нього iз маскою на

обличчi, i Соня злякалася: справжнiй Фантомас! Соня побоювалась Тетяни: такi скрiзь почуваються,

як вдома, впевненi в своїй красi i неперевершеностi. Тетяна була з розряду тих жiнок, хто навiть у

незнайомiй компанiї чи в чужому будинку «вмощуються на диван з ногами» – i в прямому, i в

переносному сенсi. Колись Тетяна завiтала до них в якiйсь мiзернiй справi i Саня запросив її попити

чаю, так ця особа просто одразу всiлася на диван, пiдiбгавши пiд себе одну ногу i зiгнувши в колiнi

другу. Це Сонi не сподобалося. Було в цiй позi щось непристойне, щось багатозначне. Звiсно, не для

неї, Сонi, а для Сашка, котрий одразу почав розважати їх анекдотами, чого ранiше нiколи не робив,

адже вважав переповiдання анекдотiв плебейською справою...

Соня кивнула Тетянi i знову занурилася в роботу, i в свої такi рiзнобарвнi думки. I думала: якщо б

їй, Сонi, довелося звести рахунки з життям так, як це нещодавно зробив якийсь нещасний, про якого

писали в газетi, – викинувся з десятого поверху, – чи було б їй байдуже, що станеться з її тiлом уже

пiсля того, як вона буде мертва. З одного боку, думала Соня, вона вже нiчого не вiдчуватиме i не

бачитиме, а з iншого – вона ж до тої митi, коли перетвориться на просто тiло, мусить знати, що це тiло

може лежати в брутальнiй позi, що його торкатимуться багато чужих рук – слiдчих, медикiв, санiтарiв.

Як можна не думати про це, коли наважуєшся на такий крок? I чи не краще в такому разi пiти i

зникнути в пустелi, заритися в пiсок i випити отруту? Або кинутися в море? Чи у вогнище? Словом,

зробити так, щоб тебе не бачили i не торкалися? Соня обов'язково подбала б про свою оболонку!