давно, вiд початку. Ще тодi, коли обрала для себе таку зручну колiю – вийшла замiж за надiйного, але

не коханого чоловiка. Що згодилась приїхати сюди в пошуках кращого життя, нiби це краще життя

залежало вiд змiни мiсця. Хiба могла знати, що воно, це «краще», прийде зовсiм не так, як вона

планувала.

Рiхарда зустрiла випадково – просто на вулицi. Вiдпрацювавши свiй номер (виконувала соло на

скрипцi пiд час якогось свята на майданi), вона спустилася в натовп, купила собi величезну склянку

збитих вершкiв зi свiжою полуницею i переходила вiд однiєї ярмаркової ятки до iншої, роздивляючись

вироби народного мистецтва, зупиняючись бiля численних розважальних майданчикiв, де виступали

iншi музиканти чи клоуни.

Тодi – вона це точно пам'ятає! – її душили сльози. На тлi загальних пустощiв вона ще гострiше

вiдчувала, що її життя проминуло. Проминуло так швидко, що вона не встигла спам'ятатися. Тепер на

неї очiкує старiсть у чужiй країнi.

Звiсно, вона, Вiра, до кiнця днiв усiляко пiдтримуватиме те, що має. Щоденно прати скатертини,

прасувати i крохмалити простирадла, бездоганно накривати стiл, опiкуватися чоловiком i донькою.

Дочекається онукiв i буде доброю бабусею. Як була доброю дружиною i непоганою матiр'ю.

Усе йде, як треба. Щойно вона змусила себе посмiхнутися цiй думцi, як хтось штовхнув її, та так,

що велика паперова склянка з вершками перевернулася на костюм якогось чоловiка, котрий так само,

як i вона, задивився на виступ акторiв мiсцевого театру.

Вiра заклякла, адже досi страшенно боялася нiмцiв. Вони здавались їй суворими, нудними,

прагматичними, а головне – в разi будь-якої неприємностi одразу ж викликали полiцiю.

З тої склянки все й почалося. Тепер Рiхард наполягає жити разом. I ця пропозицiя досить серйозна.

А вона не здатна нiчого вирiшити. Нiчого.

Якби Вiра могла б хоч комусь розповiсти про чоловiка, якого так несподiвано зустрiла на своєму

шляху, якби вона могла назвати його своїм, вона б сказала так: «Вiн – єдиний в усьому свiтi. Таких я

нiколи не зустрiчала. Навiть на вiдстанi. Навiть у кiно. Я знаю, про що кажу! I, повiрте менi, це не

захват дурненького дiвчиська.

Це досвiд. Досвiд тисячi лiт самоти...». Тепер вона могла зiзнатися, як довго чекала на нього! I при

тому – нiчого не робила, щоб знайти! Зовсiм нiчого.

Мов увi снi, проживала життя добропорядної жiнки, котра багато чого «мусить», мало що «може» i

зовсiм нiчого не «хоче». А чого можна прагнути, якщо все склалося так, як склалося, i не треба, як

кажуть, шукати добра вiд добра. Але в глибинi єства, як у кожної з подiбних добропорядних матерiв

сiмейства, у неї виникали фантазiї на тему великого i нездiйсненного кохання. I цi фантазiї були надто

високими, аби справдитись. Адже – не бiльше, не менше! – Вiра мрiяла знайти свого бога. Не того

єдиного i всемогутнього, до котрого звертаються у молитвах, а маленького, «свого» – простого i

смертного, котрий вiзьме за руку i поведе туди, де знайдеш себе i свiй рай. Але вона нiколи не бачила

таких. Навiть здалеку. Довкола неї був усталений i звичний свiт – добре збудований, випещений,

налагоджений i непохитний. I багато в чому ця усталенiсть i непохитнiсть – заслуга її рук. I що вона

мала робити в такому разi? Лише сприймати все, як є. Але у хвилини вiдчаю, якi бувають навiть у

непохитному свiтi, в тi хвилини, коли навiть добропоряднi матерi родин бояться залишитися сам на

сам iз собою, адже одразу з усiх щiлин душi полiзе незадоволення, вона молилася: «Господи, покажи

менi його! Хоч здалеку, на вiдстанi. Хоч миттю! Але так, щоб я зрозумiла: вiн є, вiн iснує. Якщо вiн

навiть i погляне в мiй бiк, я не зроблю жодного кроку назустрiч, тихо пройду повз, не підводячи очей.

Я не потурбую його анi рухом, анi поглядом. Не промовлю жодного слова. Тiльки озирнуся здалеку i

пiду далi – до своїх бiлих скатертин, обiдiв, обов'язкiв, забираючи собi таємницю його iснування.

Проте знатиму, що недаремно живу. I бiльше менi нiчого не треба. Чесно!»

Але вона злукавила. Вона не пройшла повз. Ба бiльше – перекинула на його бездоганний пiджак з

сiрого твiду вершки з полуницею! I нехай це було прикрим випадком, збiгом обставин, у глибинi душi