роздивлялася прикраси – фiлiграннi брошки, кольє, браслети, зробленi з емалi, хрипзопраза,

перламутру, смарагда, черепахової кiстки та дiамантiв у виглядi метеликiв, жаб, змiй, птахiв та iншої

живностi – вiдчула, як раптом спалахнули пучки її пальцiв так, нiби вiдчули дотик до цих

коштовностей, що лежали перед її очима на оксамитових подушечках. Брошки i кольє Рене Лалiка

копiювали природу в тому виглядi, в якому вона бачила її в саду чи лiсi. А це поколювання в пучках

пальцiв дало зрозумiти дивну рiч: їй самiй закортiло створити щось подiбне. Ба бiльше – звiдкись

прийшла думка, що вона знає, як це робиться! Це було осяяння. Звiсно, вона не зможе

використовувати золото, дiаманти чи платину – нiяких Сашкових заробiткiв на це не вистачить.

Просто спробує зробити щось подiбне з того, що є у продажу чи навiть валяється пiд ногами!

Бiографiя самого мсьє Лалiка також надихала на це. Вiн народився в глухiй провiнцiї, у

французькому мiстечку Ай. Єдиною розрадою хлопчика був сад, де вiн спостерiгав, як росте трава i як

у травi нишпорять комахи. Коли навчився тримати в руках олiвець, почав робити замальовки.

Найбiльше любив чiтко вимальовувати переплетiння судинок на крильцях метеликiв чи на листку

винограду. I досяг у цьому ретельному вимальовуваннi такої досконалостi, що згодом змiг вiдтворити

цi вiзерунки в каменi. Це було новим словом у тодiшньому декоративному мистецтвi. Свiтська публiка

обвiшувалась громiздкими коштовностями, що здушували шиї i зап'ястя панянок, i на цьому тлi

ефемернi метелики, тварини i рослини Лалiка викликали культурний шок.

Соня подiбну красу бачила хiба що в природi. Того ж дня, повернувшись з виставки, вона через

Iнтернет замовила собi купу книжок з прикладного мистецтва. А коли Сашко запитав, що подарувати

їй на день народження, попросила дивнi речi – iнструменти для роботи з камiнням, деревом i металом.

Згодом до цього її багатства додалося приладдя для роботи з бiсером, пластмасою i купа

«пiдсобного матерiалу» – вiд намистинок, якi вона скуповувала в спецiалiзованих крамницях, до

металевих пластин, якi вона вирiзьблювала зi старих смiттєвих бакiв. Потiм вона купила зварювальний

апарат, довго вчилася працювати з ним, робила рiзнi дослiди з пайки металу, самостiйно, «методом

тику», пробувала синтезувати рiзнi припої для срiбла, латунi чи мiдi. Порозплавляла всi свої срiбнi i

золотi прикраси, монети та ложки з виделками – подарунок на весiлля вiд тiтоньки...

Сашко милувався її комбiнезоном, в якому вона ходила по майстернi, зробленiй з горища їхнього

тодiшнього помешкання, пiдсмiювався над зачiскою – двома кiсками, що стирчали з-пiд хустки, i

нiжно коментував гостям захоплення дружини: «Нехай бавиться!..».

Коли ж настав час переїжджати до Нiмеччини, вони страшенно посварилися через те, що Соня

зiбрала в дорогу чималий ящик з усiм своїм причандаллям. Ящик був великий i важкий. Сашко сказав,

що бiльше не хоче пiдтримувати її забаганок. Але Соня змусила-таки його забрати ящик з умовою:

«Щоб вiн не траплявся менi на очi!».

Соня вiддавалася своєму захопленню лише вдень, а увечерi, до часу повернення чоловiка з роботи,

складала iнструменти назад, в ящик i накривала його рядниною.

Нинiшнє помешкання було меншим, нiж те, яке їм надали в Празi, i ящик стояв у спальнi. Уночi

Соня часто ловила себе на думцi, що не може вiдвести вiд нього погляду, вiдчуваючи те саме

поколювання в пучках пальцiв, яке зiйшло на неї на виставцi у Празi. Це означало, що саме зараз, за

iнших обставин, їй варто було б скинути ряднину, увiмкнути свiтло i зробити на своїй черговiй

«забавцi» ту необхiдну закарлючку, яка надасть їй дихання. Але вона знала, що зможе це зробити

лише пiсля того, як випроводить Сашка на роботу, впорається зi своєю маленькою садовою дiлянкою i

виконає ще купу необхiдних господарських робiт.

Часом розрив мiж дiйсним бажанням i необхiднiстю робити щось iнше ставав нестерпним. У такi

митi Соня не боялася мiста, а навпаки, виходила за межi охайного подвiр'я фрау Шульце i бродила по