Фальсифікацію з «браком аркуша» катерининська «Комісія» здійснила «блискуче». Адже вони теж розуміли, що два (або більше) вклеєних аркуші з «чужорідним» текстом впадають в очі. Тому вчинили дуже просто: «знайшли» новий літописний звід, так званий Московсько–Академічний, у якому «Повість минулих літ» вже має текст, якого «бракувало». Швидше за все, щось не дало змоги залишити новий «знайдений» літописний звід цілим і неушкодженим для нащадків. От чому він «згорів 1812 року» в Москві.

Між іншим, нагадаю читачам, що до захоплення Москви Наполеоном у 1812 році з неї вивезли всі архіви. Знаменитий археограф та історик Микола Миколайович Бантиш–Каменський (1837–1814) пропрацював у московському архіві 50 років. «Ця праця була перервана вторгненням у Москву Наполеона, коли довелося рятувати архів. Відправив його 23 серпня 1812 року в 105 скринях на підводах спочатку до Володимира, а згодом до Нижнього Новгорода» [11, с. 470].

Таким чином, евакуацію архівів Бантиш–Каменський провів за 23 дні до вступу Наполеона у Москву (15 вересня за старим стилем). А нам розповідають «байки» про «раптове захоплення Москви Наполеоном», «про труднощі евакуації» і т. ін.

До речі, М. М. Бантиш–Каменський та О. І. Мусін–Пушкін, у якого начебто згоріли величні реліквії, були дуже добрими знайомими, приятелювали і спільно працювали в катерининській «Комісії». Така відверта, парадоксальна брехня московської історії.

Однак ми дещо відхилилися від теми. Не викликає сумніву, що «Московсько–Академічна» версія «Повісті минулих літ» є похідною від Радзивилівської. Професор О. О. Шахматов навіть змушений був зізнатися: «Схожість їх майже наскрізно переходить у тотожність» [26, с. 44].

Як вірний слуга московського шовінізму, професор намагався відшукати всі можливі виверти, щоб заперечити цю дивовижну тотожність. Однак, як не силкувався професор, але був змушений визнати: «Московсько–Академічний список містить вказівки на те, що він зроблений з ілюстрованого оригіналу…, Московсько–Академічний список у кінці має таку ж плутанину у викладі подій…, як і Радзивилівський» [26, с. 46].

Як не викручувався О. О. Шахматов, як не намагався ухилитися від відповіді, однак дорога привела його до фальшивого Петрового першоджерела — так званого Кенігсберзького (Радзивилівського) літопису.

Мені навіть здається, що такий метод поведінки професор О. О. Шахматов обрав неспроста. Це була тактична гра великого вченого, бо лише в такий спосіб можна було подолати страшну російську цензуру.

Адже недаремно він у своїй всеохопній праці «Розвідки про найдавніші російські літописні зводи» зробив нищівні для Радзивилівського літопису висновки. Послухайте: «Отже, ми дістаємо право стверджувати, що в Найдавнішому зводі розповідь про початок Руської землі, про Ігоря та Олега, про смерть Ігоря і про князювання Святослава не була розбита на роки» [27, с. 108].

Усе це — звичайні московські відсебеньки.

«Дослідження тексту Повісті минулих літ виявляє в ньому низку вставок…» [27, с. 3].

І навів сотні вставок у тексті — від початку до кінця «Повісті».

Однак професор навіть цим не обмежився. У цій же праці він навів десятки випадків прямої фальсифікації тексту «Повісті минулих літ».

Наведу один приклад фальсифікації, винятково характерний. Бажаючи роздобути для країни Моксель київських князів, московити повністю сфальсифікували події стосовно смерті Святого Володимира, що настала 1025 року, і смерті його синів Бориса та Гліба.

Послухаймо професора О. О. Шахматова:

«Літопис («Повість минулих літ» за Радзивилівським списком. — В. Б.) виразно говорить, що Гліба не було при батькові (Володимирі Великому. — В. Б.) під час смерті останнього, він був у своїй області; його викликав звідти Святополк, виславши назустріч убивць; Нестор повідомляє, що Гліб був при батькові, але після смерті останнього втік із Києва, остерігаючись Святополка. Літопис каже, що Борис дістав як уділ Ростов, Нестор замість Ростова називає Володимир (Волинський. — В. Б.). Літопис стверджує, що Глібовим уділом був Муром, Нестор нібито подає справу так, що малолітній Гліб взагалі не був посаджений батьком на уділ. Важко припустити, що Нестор навмисне спотворив літописні дані; думаю, він, мабуть, не мав їх перед очима. Найімовірніше, що Нестор не користувався тою літописною розповіддю, яка дійшла до нас» [27, с. 54–65].

Таку «Повість минулих літ» за велінням Катерини II залишила нам «Комісія для складання записок про стародавню історію, переважно Росії».

Якщо варіант Петра І (Радзивилівський літопис 1716 року) мав за головну мету об’єднати літописання київської землі (разом із чернігівською, волинською тощо) з літописанням ростово–суздальської землі, то катерининський варіант наповнив його московським шовіністичним змістом. До речі, пам’ятаймо: «Повість минулих літ» легендарного Нестора закінчується 1110 роком і жодного стосунку до ростово–суздальської землі не має. А згадування слів «меря» і «весь» на перших сторінках книги та міст Мурома, Ростова при Володимирі Великому — звичайні вставки до тексту.

Петро І після Полтавської перемоги 1709 року над Карлом XII готувався назвати Московську державу «Російською» — ось чому в 1716 році «з’явилася» копія так званого «загальноросійського Кенігсберзького літописного зводу». Зазіхнути 1716 року на «оригінал» не було можливості, адже можна було зірвати «грандіозний захід» проголошення «Російської імперії». Адже «оригіналу» як такого не існувало: чи то було дві фальшивки спочатку, чи другу виготовили в часи Катерини II. Вище ми вже говорили про «копію» Радзивилівського літопису 1716 року і про «оригінал того ж літопису 1761 року». Ніхто й ніколи з ними не працював. З копій знімали копії. Зауважте, навіть копію Радзивилівського літопису привезли начебто з Кенігсберга. В імперії «загальноросійські літописні зводи» почали «знаходити» лише в катерининський час. Сотнями!