Отже, Богословський чоловічий монастир розташовувався неподалік Старої Рязані, але був поза межами міста. Війська Батия підійшли до Рязані та Богословського монастиря одночасно, але поставилися до них по–різному: місто захопили і спалили, більшість мешканців або знищили, або взяли в полон (по суті, в рабство). Монастир же вцілів і процвітав протягом століть.

Жоден хан Золотої Орди за три сторіччя не чіпав ні власності, ні монахів монастиря. Цю велику таємницю московити завжди замовчували і підводили під неї якусь міфічну байку. Але все було до абсурду буденно та просто: Батий від святих отців Богословського монастиря отримав благословення на завоювання країни Моксель.

Увійшовши в чужу землю і знаючи, що та земля має свого Бога, інакшого, як у Батиєвій країні, хан попросив монахів Богословського монастиря про благословенну молитву до їхнього Єдиного Бога. І, без сумніву, ігумен монастиря з монахами схилили голови перед Батиєм та його полководцями і дали ханові благословення на захоплення країни Моксель. І не дивуйтеся: тут нема нічого протиприродного, якщо послуговуватися логікою того часу і тих монахів. Монахи з ігуменом були тільки недавно охрещеними фінами і чітко знали від своїх владик, що «всяка влада — від Бога». Влада князя Рюриковича і його дружини теж була прийшлою. Тому монахи Богословського монастиря нічого надзвичайного не зробили. А оповідки про московський патріотизм — це всього–навсього вигадки наступних століть.

Послухаймо велике церковне свідчення:

«Монастир… Богословський, чол(овічий), 25 верст від Рязані на березі Оки… Він заснований на початку XIII ст…. «Існує легенда, що Батий, який громив околиці під час нападу свого на Російські (Рязанську. — В. Б.) області, наблизився до обителі з наміром її пограбувати; але, вражений раптовим жахом, замість грабунку забезпечив її скарбами і до ікони Богослова, що тоді була запрестольною, приклав герб і печатку свою золоту; та й після того виявляв до обителі повагу, через що вона не зазнала всезагальних злигоднів, які спіткали тоді інші монастирі. Руків’я цього чудотворного образу донині зберігається в ризниці, з написом, який розповідає про цю достопам’ятну подію,… печатка ж Батиєва взята, в середині XVII століття, Архиепископом Рязанським Мисаїлом і… нею позолочена водосвятна чаша, яка нині є в Успенському Кафедральному Соборі, в Рязані» [43, с. 461].

Хан Батий і далі чинив за тим самим принципом: всі, хто схиляв голову і приймав його покровительство, залишалися цілими й неушкодженими, а тих, хто не хотів скоритися або втікав, він знищував.

Перелічимо міста і монастирі — як зруйновані, так і вцілілі. Адже всі розуміють: під час війни можливі відхилення як в один, так і в інший бік.

Отже, міста, які вчинили опір військам хана Батия і зазнали знищення:

— Рязань Стара— була знищена першою, оскільки вчинила опір. «В 1237 місто було зруйноване монголо–татарами і поступово занепало» [18, том 22, с. 469].

— Пронськ— «був центром удільного князівства, розоряли його монголо–татари (1237)» [18, том 21, с. 95].

— Володимир— місто було спалене та пограбоване, а мешканці—вбиті, оскільки вчинили спротив військам, хоч сам великий князь Юрій Всеволодович у місті не перебував. Версія про «збирання війська» князем вельми сумнівна. Цю версію вважала сумнівною навіть Катерина II. Вище ми наводили її думку.

— Суздаль— у ВРЕ (третє видання) сказано: «У 1238 спалена монголо–татарами» [18, том 25, с. 56].

— Юр’їв— ВРЕ сказано: «У 1238 зруйнований монголо–татарами» [18, том 30, с.420].

— Торжок— вчинив опір. «В 1238 зруйнований монголо–татарами» [18, том 26, с. 105].

— Козельськ— місто вчинило найбільший опір. Став відомим завдяки мужній обороні навесні 1238 року проти війська хана Батия, який назвав К(озельськ) «злим містом» [18, том 12, с. 386].

На цьому завершимо перелік міст, які вчинили опір військам хана Батия взимку 1237–1238 років. Хочу нагадати читачам: Іпатіївський літописний звід у своєму описі Батиєвого нашестя на Рязанське і Володимирське великі князівства згадує лише такі міста, що піднялися на свій захист: Рязань, Пронськ, Володимир, Суздаль, Козельськ. У Лаврентіївському списку згадується і місто Коломна. Але в Іпатіївському літописі замість Коломни сказано «на Колодні», тобто на річці Колодні. На цьому закінчується список «російських міст», які не захотіли присягати на вірність ханові Батию.

А далі наводжу перелік міст Рязанського і Володимирського великих князівств, котрі присягнули на вірність імперії Чингісидів і сказали ханові Батию: «Ми віддаємо вам свої маєтки і всю свою землю! Ми ваші піддані!» Сподіваюся, читачі пам’ятають лист великого хана Гуюка, посланий Папі Інокентію IV. Іншим тоном, тим більше з убогою «Залешанською землею», хани ніколи не говорили.

Ось вони—міста, які присягнули на вірність ханові й добровільно увійшли до складу імперії:

— Переяславль–Рязанський[18, том 22, с. 468],

— Муром[18, том 17, с. 126],

— Городець–Мещерський[18, том 11, с. 496],

— Коломна[18, том 12, с. 443],

— Ростов Великий[18, том 22, с. 313],

— Городець Волзький[18, том 7, с. 122],

— Нижній Новгород[18, том 7, с. 139],

— Волок–на–Ламі[18, том 5, с. 326],

— Твер[18, том 11, с. 208],

— Галич Мерський[18, том 6, с. 66],