Щоб установити істину, зазначимо: в «ханських ярликах російським митрополитам», у п’ятьох із них, згадуються даруги. Послухаймо І. М. Березіна:

«В російських перекладах ярликів згадуються даруги (дорога 1, 2, 4, 6 і 7 ярл.), які діляться на волосних, міських та сільських (2, 4, 6 і 7 ярл.), і баскаки (1, 5 ярл.), які діляться на людських та наших баскаків (5 ярл.)» [33, с. 46].

До речі, коли в XVI столітті розпалася Золота (Велика) Орда, то Московія, почавши прибирати до рук уламки імперії, недовго мудрувала, тому що всі підкорені землі наповнила старими законами Золотої Орди. Очолювали землі ті ж самі даруги. Навіть нову назву полінувалися придумати. Послухаймо:

«…3 примітки) 42 до V Тому Іст(орії) Карамзіна можна зробити висновок, що даруги з боку Росії (Московії. — В. Б.) у підкорених країнах були тим самим, що ординські баскаки в Росії (Московії. — В. Б.)» [33, с. 46].

І, щоб не було сумнівів стосовно довгих 265 років життя московського улусу у складі Золотої Орди, нагадаю про існування в Московії старовинної народної пісні «Про Щелкана Дюдентевича». Ще в середині XIX століття це була одна з найулюбленіших народних пісень московитів, її виконували майже при кожному застіллі. Послухаймо професора XIX століття:

«У цьому випадку вельми цікавим документом служить сучасна російська пісня про Щелкана Дюдентевича, в якій зображається татарський суд та адміністрація в російському розумінні. Хан–Узбек (правив у 1312–1342 роках. — В. Б.), названий тут Азвяком, роздає російські (московські. — В. Б.) міста своїм родичам, тільки оминає одного Щелкана, бо той якраз відсутній… Повернувшись в Орду, Щелкан просить подарувати йому Твер, на що Узбек і погоджується… Щелкан… з’являється в Твері у ролі судді. «Та не довго він суддею сидів: як вдів-то безчестив, красних дівиць-то ганьбив, з усіх — познущався, з родів — насміхався». Закінчилося все тим, що розлючені Тверяни розтерзали Щелкана» [40, с. 44–45]. Зрозуміло: «Щелкан» заслужив покарання.

Але старовинна пісня повідала й про інше: про владу ростово–суздальської землі, про царів–ханів, про закони. Народ ніколи не зберігав багато століть у своїй пам’яті щось дріб’язкове і пусте.

А далі історія засвідчила, як саме московити, за вказівкою того самого хана Узбека, вбивали, різали, палили і «ганьбили» за смерть Щелкана повсталих тверян. На цю тему московити пісень не зберегли.

Отже, ми переконалися: як би російські історики не називали ханських намісників на своїй землі, суть питання від цього не мінялася. То були повновладні правителі Золотої Орди, які сповідували єдині закони імперії та служили єдиному правителю — ханові.

Погляньмо, які ще чиновники заполонили землю московитів, починаючи з 1238 року. При цьому не будемо користуватися московськими побрехеньками про «незалежний від Золотої Орди розвиток», про «московських володарів–самодержців» і т. ін. Звернемося до офіційних документів Золотої Орди. Ось що говорив про ці документи російський професор І. М. Березін:

«…Головним джерелом для дослідження мали би служити насамперед офіційні документи Золотої Орди, які вціліли до нашого часу: таку збірку становлять тарханні ярлики, які Хани видавали в різний час і різним особам. Тут на першому плані стоять турецькі оригінали, зібрані в моєму виданні: Тарханні ярлики Тохтмиша, Тимур–Кутлука і Саадет–Гірея (Казань, 1851), до яких додається російський переклад… На другому плані стоять російські переклади тарханних ярликів, видані нашому духовенству, правильність та оригінальність яких є безсумнівними» [40, с. 6].

Про що ж свідчать золотоординські документи?

Насамперед, вони прояснюють значення слова «князь». Читаючи російську історичну літературу, ми стикаємося з безліччю князів ростово–суздальської землі і сприймаємо їх як володарів та власників цієї землі. Тим більше, що й хани Орди величають їх цим словом. Але в імперії Чингісидів слово «князь» мало зовсім інше значення. У Золотій Орді князями величали десятки тисяч людей.

Відразу зазначимо: всіх нащадків роду Чингісидів по чоловічій лінії величали не тільки словами: «Князь ординський, татарський», а й додаванням слова «оглан», тобто «принц по крові». До принців по крові належали ханові діти чоловічої статі від усіх дружин та наложниць.

Цілком зрозуміло, що вже в часи хана Батия таких принців по крові в Золотій Орді налічувалася сотня, якщо не більше.

Існували «князі ординські, татарські», які отримували це звання за вислугу на військовій або цивільній службі. Так, усі темники (ті, що командували десятьма тисячами війська), тисяцькі і навіть сотники належали до «князів ратних, полкових, полководних… тільки різнилися почестями: одні сиділи вище, а інші — нижче» [40, с. 63].

Були також:

— «князь улусний, удільний» [40, с. 52];

— «князь ординський, татарський… в Золотій Орді були князі без уділів та влади, які відзначалися своїм походженням з Орди» [40, с. 52–53];

— «князь людський. На відміну від попереднього… були в Орді князі іноземного походження, тобто князі підкореного племені» [40. с. 53];

— «князі волосні та міські» [40, с. 71].

У Золотій Орді титул князя був дуже поширеним і не мав того ж значення, що в російській історіографії. Тому, коли йдеться про московського або тверського князя в період з 1238 до 1502 року, сприймайте цей титул більш ніж критично, тому що може йтися про звичайного військового сотника. Це в кращому разі. Вище за тисяцького московський князь піднятися не міг.